Посткласична наука характеризується, насамперед, двома загальними тенденціями: 1) проникненням методів і ідеалів одного типу наукових дисциплін в інший тип; 2) утворенням інтегральних дисциплін, проблем і підходів. Автор зупиняється на загальній для посткласичної науки проблемі спостерігача, його ролі, статусі й значенні як для природничих, так і для соціогуманітарних наук. На основі аналізу проблеми спостерігача в природничих науках (на прикладі фізики й синергетики) і в суспільних науках (на прикладі етнології й педагогіки) робиться висновок про неможливість виключити фігуру спостерігача зі структури посткласичної наукової теорії й про необхідність трансцендентальної суб’єктивності в посткласичній науці від фізики до педагогіки. Це приводить не до втрати об’єктивності наукового знання, але до ускладнення процедур його досягнення й свідчить про процеси гуманітаризації сучасної науки.
Post-classic science is characterizd by two general tendencies: 1) interdisciplinary,
2) formation of integral disciplines, problems and approaches. The author dwells on such common problem for post-classic science as an Observer, his role, status and importance both for natural sciences and humanities (for example, ethnology and pedagogy). Two conclusions are based on the analysis of the problem of an Observer in natural sciences (for example, physics and synergetic) and in social sciences (for example, ethnology and pedagogic): 1) Observer’s indestructibility from the structure of post-classic scientific theory, and 2) the necessity of transcendental
subjectivity in post-classic science from physics to pedagogy. This does not necessarily lead to the loss of objectivity of scientific knowledge, although complicates
the procedures of its achievement. It also confirms the processes of the humanitarization of modern science.
