Пост-некласичний синтез знання і соціальна наука

Abstract

Автор виходить з традиційності бачен-ня специфіки соціального від поглядів неокан-тіанців і Дільтея до розрізнення „humanities” та „science”. Передусім розбіжність ця долається через синтез знання про людину і природу. Прикладом є соціобіологія. В межах некласичного і пост-некласичного різновидів наукового знання тенденція до теоретичного син-тезу наростає. Згадуються кібернетика і синергетика, як орієнтовані на новий тип раціональності і вже у витоках по суті синтетичні. Особливого значення в цілісній картині світу за думкою автора має со-ціальне знання, перформативне за своєю природою. Його теоретичний син-тез через наявність великої кількості різних концепцій соціального, що було позначено як його багатопарадигмальність, утруднений. Наявний в літера-турі підхід до його систематизації, за думкою автора, не сприяє вирішенню проблеми. Особливо маючи на увазі не можливість в картині світу враху-вати вплив на процес синтезу не тільки знання про людину та природу, а і технічного знання.Пропонується повернутись до витоків самого поняття парадигми у Т.Куна, його не тільки історичного (парадигми змінюються в часі) але й ло-гічного аспекту (того, що вони внутрішньо пов’язані між собою). Як приклад наводиться теорія відносності А.Ейнштейна, де цей зв’язок двох парадигм (принципи відносності Галілея-Ньютона і Ейнштейна) складає єдність че-рез взаємозв’язок загальної і спеціальної теорії відносності.На підставі чого автор пропонує взяти за взірець зазначену вище струк-туру для побудови синтетичної теорії соціального, в якій спеціальна і за-гальна теорія соціального складали б певну цілісність. Перша частина (спе-ціальна теорія) мала б прямий стосунок до людини, а у друга б розглядала людські стосунки з урахуванням знання про природу та техніку ( загальна теорія соціального).

Автор исходит из традиционности видения специфики социального от взглядов неокантианцев и Дильтея к различению “humanitis” и “science”. Прежде всего это расхождение преодолевается через синтез знания о чело-веке и природе. Примером является социобиология. В пределахнекласси-ческой и постнеклассической разновидностей научного знания тенденция к теоретическомусинтезу нарастает. Упоминаются кибернетика и синерге-тика как ориентированные на новый типрациональности и уже в истоках по сути синтетические.Особое значение в целостной картине мира по мне-нию автора имеет социальное знание,перформативное по своей природе. Его теоретический синтез из-за наличия большогоколичества различных концепций социального, что было обозначено как его многопарадигмаль-ность, затруднен. Имеющийся в литературе подход к его систематизации,по мнению автора, не способствует решению проблемы. Особенно если вкартинемира учесть влияние на процесс синтеза не только знания о чело-веке и природе, а итехнического знания.Предлагается вернуться к истокам самого понятия парадигмы у Т.Куна, её не только исторического (парадигмы меняются во времени), но и ло-гического аспекта (того, что они внутренне связаны между собой). В ка-честве примера приводится теория относительности Эйнштейна, где эта связь двух парадигм (принципы относительности Галилея-Ньютона и Эйнштейна) составляет единство через взаимосвязь общей и специальной теории относительности.На основании чего автор предлагает взять за образец указанную выше структуру для построения синтетической теории социального, в которой специальная и общая теория социальногосоставляли бы определенную це-лостность. Первая часть (специальная теория) должна иметь прямое отно-шениек человеку, а у другая бы рассматривала человеческие отношения на основе знания о природе итехники (общая теория социального).

The author proceeds from the traditional consideration of the specifics of the social from the views of the Neo-Kantians and Dilthey on the distinction between “humanities” and “science”. First of all, this difference is overcome by the synthesis of knowledge of human and nature, sociobiology being an example of that. Within non-classical and post-non-classical varieties of scientific knowledge, the tendency for theoretical synthesis is being increased. Cybernetics and synergetics are mentioned as oriented towards a new type of rationality and being essentially synthetic already in their origins.The author argues that the social knowledge, performative in its nature, obtains particular importance in the holistic world-picture. Its theoretical synthesis is difficult to achieve due to the large number of different concepts of the social, which has been designated as its multiparadigmality. According to the author, the approach to systematization proposed by sources does not contribute to solving the problem. Especially when taking into account within the world-picture the impact on the synthesis process caused not only by the knowledge of human and nature, but by technical knowledge as well.It is suggested to return to the origins of the very concept of paradigm by T. Kuhn, its not only historical (paradigms change over time) but logical aspect as well (they are internally related). An example provided is A. Einstein’s theory of relativity, where this connection of the two paradigms (both Galileo-Newton’s and Einstein’s principles of relativity) constitutes a unity through the interconnection of general and special relativity.On this ground the author proposes to take the mentioned structure as a model for constructing a synthetic theory of the social, in which a special and general theory of the social would constitute a certain integrity. The first part (the special theory) would have a direct relation to human, and the second part would deal with human relations in the light of the knowledge of nature and technology (general theory of the social).