Стаття присвячена проблемі осмислення концептуальних засад формування новітньої парадигми освіти в контексті становлення інформаційного суспільства. Визначаючи взаємозв’язок між логікою протікання освітніх процесів в історичній перспективі та особливостями соціокультурного розвитку цивілізаційних епох, автор визначає дві провідні парадигми минулого: світоглядну, властиву аграрному суспільству та раціоналістичну як відображення освітніх потреб індустріальної доби. Незважаючи на сутнісні цивілізаційні відмінності вказаних епох, спільною рисою обох вже традиційних освітніх парадигм виступає їх орієнтація на підготовку людини до сприйняття навколишньої дійсності як сукупності певних об’єктивно заданих явищ та процесів, до яких їй слід адаптуватися. Натомість сучасна інформаційна доба, ознаменована поступальним ходом глобалізації та ціннісною кризою, актуалізує необхідність формування новітньої парадигми освіти інноваційного характеру, що покликана виступити дієвим механізмом протидії подальшому технократизму та утилітаризму суспільного життя та подоланню комплексу глобальних цивілізаційних проблем сучасності. Визначаючи властиву для сучасного етапу цивілізаційного поступу антропологічну кризу як результат технократичного мислення людини, автором обґрунтовується необхідність гуманістичної орієнтації новітньої освітньої парадигми, що передбачає, насамперед, розвиток критичного творчого потенціалу особистості. Можливості реалізації визначеного гуманістичного потенціалу розглядаються автором у просторі культуротворчої парадигми освіти.
Статья посвящена проблеме осмысления концептуальных оснований современной парадигмы образования в контексте становления информационного общества. Определяя взаимосвязь между логикой образовательных процессов в исторической перспективе и особенностями социокультурного развития цивилизационных эпох, автор определяет две ведущие образовательные парадигмы прошлого: мировоззренческую, свойственную аграрному обществу и рационалистическую как отражение образовательных потребностей индустриальной эпохи. Несмотря на сущностные цивилизационные различия указанных эпох, общей чертой их уже традиционных образовательных парадигм выступает ориентация на подготовку человека к восприятию окружающей действительности как совокупности определенных объективно заданных явлений и процессов, к которым ей следует адаптироваться. Современная информационная эпоха, характеризирующаяся поступательным ходом глобализации и общим ценностным кризисом, актуализирует необходимость формирования новой парадигмы образования инновационного характера, которая призвана выступить действенным механизмом преодоления дальнейшего технократизма и утилитаризма общественной жизни, а также совокупности глобальных проблем современности. Определяя свойственный современному этапу цивилизационного развития антропологический кризис как результат технократического мышления человека, автор обосновывает необходимость гуманистической ориентации новой образовательной парадигмы, приоритетной целью которой будет являться развитие критического творческого потенциала личности. Возможности реализации указанного гуманистического потенциала рассматриваются автором в пространстве культуротворческой парадигмы образования.
The article is devoted to the problem of understanding the conceptual foundations in the formation of a new educational paradigm in the realities of the current information age. Determining intercommunication between logic of flowing of educational processes in a historical prospect and features of so-cio-cultural development of civilization epochs, an author determines two leading paradigms: world view, incident to agrarian society and rationalism as a reflection of educational necessities of industrial age. Instead, the modern information age, marked by the progressive course of globalization and value crisis actualizes the need to form the modern paradigm of innovative character education that is designed to perform effective mechanism to counteract further utilitarianism and technocracy social life and overcome the complex global issues of our civilization. Defining anthropological crisis as a result of the technocratic thinking of a person, justified a necessity of humanistic orientation of modern educational paradigm that assumes, first of all, the development of critical creative potential of the person. The possibilities for realization of humanistic potential are considered by the author in the space of cultural-forming paradigm of education.
