Застосування інституційного підходу у проблемному полі філософії освіти

Abstract

Стаття спрямована на визначення цивілізаційно значущих тенденцій розвитку освітніх інституцій і культурних форм їхньої організації у сучасних соціокультурних контекстах. Автор виходить із незадовільності бачення трансформації освітніх інституцій в Україні, які відбулись за роки незалежності, і були зосереджені переважно на пошуках альтернативних форм освіти, а не на посилення конкурентоспроможності національної системи освіти, яка розпорошує свої ресурси і сприяє соціальному розшаруванню суспільства. Руйнація іміджу української освіти, що набуває системного характеру, послаблює освітні інституції, деструктивно впливає на життєвий світ закладів, деформує педагогічні відносини. Автором доведено необхідність розробки на засадах комплексної методології процесуальної концепції освітніх інституцій, трансформація яких відбувається не тільки за зовнішньою, а й за внутрішньою логікою їхніх організаційних та культурних форм, що надає освітнім реформам контингентного характеру. Теорія сучасних освітніх інституцій має досліджувати не тільки їх функціональний потенціал, а прогнозувати моменти їхньої дисфункціональності, діалектику стабілізації і дестабілізації системи освіти внаслідок її інституційних змін. На відміну від дослідження самоорганізації освітніх інституцій у сучасній культурній та соціальній антропології біологічно-компенсаторського спрямування, – перехід від статики до процесуального розуміння освітніх інституцій дозволяє розглянути їх як умови, ресурси і практики самоперевершення людини, суспільства і культури, а також патології, – якщо інституційний традиціоналізм виходить за межі самодостатності традиції і замість творчої самореалізації особистості пропонує задіяти механізми соціального і культурного клонування.

Статья направлена на определение цивилизационно значимых тенденций развития образовательных институций и культурных форм их организации в современных социокультурных контекстах. Автор исходит из неудовлетворительной картины трансформаций образовательных институций в Украине, прошедших за годы независимости, которые были сосредоточены преимущественно на поисках альтернативных форм образования, а не на усилении конкурентоспособности национальной системы образования, которая растеряла свои ресурсы и содействовала социальному расслоению общества. Разрушение имиджа украинского образования, что приобретает системный характер, ослабляет образовательные институции, деструктивно влияет на жизненный мир учреждений, деформирует педагогические отношения. Автором доказана необходимость разработки на основе комплексной методологии процессуальной концепции образовательных институций, трансформация которых происходит не только по внешней логике, но и по внутренней логике их организационных и культурных форм, что придает образовательным реформам контингентный характер. Теория современных образовательных институций должна исследовать не только их функциональный потенциал, но и прогнозировать моменты их дисфункциональности, диалектику стабилизации и дестабилизации системы образования вследствие ее институционных изменений. В отличие от исследований самоорганизации образовательных институций в современной культурной и социальной антропологии биолого-компенсаторского направления, переход от статики к процессуальному пониманию образовательных институций позволяет рассматривать их как условия, ресурсы и практики самосовершенствования человека, общества и культуры, а также патологий, если институциональный традиционализм выходит за границы самодостаточности традиции и вместо творческой самореализации личности предлагает задействовать механизмы социального и культурного клонирования.

The study is purposed to determine the civilization-significant trends in the development of educational institutions and the cultural forms of their organization in modern sociocultural contexts. Research methods. The research was carried out within the framework of the neoinstitutional approach to the analysis of the structures of modern education using the system-theoretical method introduced by N. Luhmann and developed by his followers, and the methodological foundations of synergetics. In analyzing the organizational and cultural forms of educational institutions, a phenomenological method is preferred, complemented by methods of historical genetic and structural-functional analysis. The cultural and anthropological component of the study, especially the task of justifying the conditions of the universality of educational institutions, required the involvement of hermeneutic and dialectical methods in its methodological program, as well as methods of anthropological interpretation and anthropological reduction. Theoretical basis. The author proceeds from the unsatisfactory vision of the transformations of educational institutions in Ukraine that occurred during the years of independence and focused primarily on the search for alternative forms of education, rather than on strengthening the competitiveness of the national education system, which sprays its resources and promotes social stratification of society. The destruction of the image of Ukrainian education acquires a systemic character, weakens educational institutions, destructively affects the world of life of institutions and deforms pedagogical relations. Scientific novelty. The author proves the need to develop, on the basis of an integrated methodology, the procedural concept of educational institutions, the transformation of which takes place not only outside, but also according to the internal logic of their organizational and cultural forms, and provides educational contingent reforms. Conclusions. The theory of modern educational institutions should explore not only their functional potential, but also predict the moments of their dysfunctionality, the dialectic of stabilization and destabilization of the education system as a result of its institutional changes. In contrast to the study of the self-organization of educational institutions in modern cultural and social anthropology of the biologically compensatory direction, the transition from statics to the procedural understanding of educational institutions makes it possible to consider them as conditions, resources and practices of self-transcendence of man, society and culture, and pathology, if institutionalized traditionalism emerges beyond the self-sufficiency of tradition and instead of creative self-realization of personality suggests using mechanisms of social and cultural cloning.