В статті розглядаються полемічні версії сучасної філософії освіти, які надають їй характеру провокативності через акцентування внутрішньої парадоксальності змін, що відбуваються під знаком освітньої модернізації. Розкриваються контекстуальні передумови постіндустріальних трансформацій системи освіти, сформованої за імперативами індустріалізму. На матеріалі теоретичних узагальнень, зроблених К. П. Лісманом, Р. Д. Прехтом і А. Реквітцем, здійснена експлікація структурних та змістовних трансформацій в освіті. З’ясовується характер змін у європейських освітніх пріоритетах, обґрунтовується, що ці зміни обумовлені ствердженням у негативний спосіб логіки індустріалізму як логіки загального зі збереженням постмодерної сингулярності освітніх інституцій, що є проявом амбівалентності конструкту суспільства знань. Аналізуються спроби реабілітації «некорисного знання» та повернення ідеалу освіченої людини. Провокативна філософія освіти у її різних концептуальних репрезентаціях є одним із джерел активізації теоретичного критичного мислення з метою своєчасного виявлення ризиків, культурних і педагогічних патологій, які виникають внаслідок постіндустріальних зрушень у культурі і можуть розглядатись як симптоми рефеодалізації академічних спільнот. Провокативна філософія освіти зосереджується не стільки на позитивній стороні модернізаційних трансформацій у освіті, скільки на їхніх негативних наслідках, обтяжених соціальними та психологічними травмами. Внутрішню суперечливість цієї філософії можна розглядати як полемічну, але продуктивну комунікативну стратегію, спрямовану на виявлення потенціальних ризиків у стратегіях прискореної модернізації освіти.
Some polemic versions of the contemporary philosophy of education are regarded which lend it the character of the provocatively through setting accents on the intern paradoxes of changes designed of the educational modernization and formed under the pressure of globalization. The contextual conditions of the postindustrial transformations in the educational system are explicated which were structured by the influences of the industrial imperatives. The theoretical explorations of K.P. Liessmann, R.D. Precht and A. Reckwitz were chosen to show the structure and the content of changes in education including the consequences of the educational globalization. The tendency to refuse the European educational priorities is critically analyzed. There is the negative way to state the logic of the industrialism as the logic of the universality preserving postmodern singularity of the educational institutions what makes evident the ambivalence of the knowledge society. Some attempts are explicated, which try to give rehabilitation for the “useless knowledge” in the curriculum options what is connected with getting back the ideal of the cultivated man and with actualizing the hidden senses of conservatism (Liessmann) or pseudo-revolutionary appeals (Precht). The provocative philosophy of education in its different representations might be regarded as a special mode for activation of the theoretical critical thinking with the purpose for early detecting of risks, cultural and pedagogical pathologies appearing through postindustrial shifts in the culture, which can provoke some symptoms of the re-feudalization in the academically communities. It is concentrated not only on the positive side of the educational transformations, but else on their negative effects, loading of social and psychological traumas, and proposes different variants answering on the claims of the contemporary education aiming their additionally verification. The intrinsic contradictoriness of this kind of philosophy can be acceptable as a articulating of its openness, connected with its principle infinitely, and might be regarded as productive strategy of communication in the discourse devoted to the perspective of the development of education in the uncertain postindustrial conditions.
В статье рассматриваются полемические версии современной философии образования, которые придают ей характер провокации вследствие акцентирования внутренней парадоксальности изменений, происходящих под знаком модернизации в системе образования. Раскрываются контекстуальные предпосылки, сформированные под воздействием императивов идеологии индустриализма. На материале теоретических обобщений, сделанных К. П. Лисманном, З. Д. Прехтом и А. Реквитцем, осуществлена экспликация структурных и содержательных изменений в образовании. Уточняется характер изменений в европейских образовательных приоритетах, обусловленный утверждением логики индустриализма путем её мнимого отрицания, что позволяет сохранить постмодерную логику сингулярности в трансформациях образовательных институций как следствие амбивалентности конструкта общества знаний. Анализируются попытки реабилитации «бесполезного знания» и возврата идеала «образованного человека». Провокационная философия образования в ее различных репрезентациях является одним из источников активизации теоретического критического мышления с целью своевременного выявления рисков, культурных и педагогических патологий, которые возникают вследствие постиндустриальных сдвигов в культуре и могут рассматриваться как симптомы рефеодализации академических сообществ. Она сосредоточивается не столько на негативной стороне модернизационных изменений в образовании, сколько на их негативных последствиях, отягощенных социальными и психологическими травмами. Внутреннюю противоречивость этой философии следует рассматривать как полемическую и продуктивную коммуникативную стратегию, направленную на определение возможных рисков в стратегиях ускоренной модернизации.
