Статтю присвячено проблемі визначення компонентного складу іншомовної міжкультурної комунікативної компетентності.
Проаналізовано сучасні дослідження міжкультурної комунікативної компетентності. Виділено спільні знакові риси для визначення міжкультурного спілкування: 1) взаємодія між людьми; 2) партнери є носіями різних мов; 3) культурна відмінність як джерело непорозумінь; 4) ефективність – досягнення мети спілкування.
Проаналізовано відмінність між компонентами іншомовної комунікативної компетентності й міжкультурної комунікативної компетентності та доведено, що іншомовна комунікативна компетентність містить міжкультурний
складник лише в окремих компонентах, а міжкультурна комунікативна компетентність не містить складника, який би відповідав за навчання іноземної мови як такої. Виявлено необхідність створення універсальної структурної моделі іншомовної міжкультурної комунікативної компетентності, яка містить культурно-специфічні елементи, а також може стати основою для навчання іноземної мови. На основі поєднання існуючих елементів і додавання нових запропоновано модель іншомовної міжкультурної комунікативної компетентності, яка складається з трьох компонентів:
когнітивного (міжкультурна усвідомленість), соціально-процесуального (міжкультурна ефективність/вправність)
і перцептивно-психологічного (міжкультурна чутливість). До міжкультурної усвідомленості включено мовну й лінгвосоціокультурну компетентності; до міжкультурної ефективності/ вправності – мовленнєву компетентність в аудіюванні, читанні, говорінні й письмі, навчально-стратегічну компетентність і прагматичну компетентність (вміння використовувати мову відповідно до контексту і ситуації міжкультурного спілкування); а до міжкультурної чутливості віднесено психологічну компетентність (здатність особистості враховувати в процесі міжкультурної комунікації психологічні особливості сприймання нової культури).
The article is dedicated to the problem of defining the components of foreign-language intercultural communicative competence.
Modern researches of intercultural communicative competence are analysed. The common features of the intercultural communication are selected: 1) interaction between people; 2) interlocutors are native speakers of different languages; 3) culture
diversity is a source of misunderstanding; 4) effectiveness is the aim of communication.
The difference between the components of foreign-language communicative competence and intercultural communicative competence is analysed and it is manifested that foreign-language communicative competence contains cultural elements only within some components while intercultural communicative competence does not pay any attention to the process of foreign language
acquisition. The need to create a universal structural model of foreign-language intercultural communicative competence that would contain culture-specific elements and serve as a basis for teaching foreign language is revealed.The model of foreign-
language intercultural communicative competence that combines the existing and adds two new components is proposed. The constituents of the model are the following: cognitive unit (intercultural awareness), social-procedural unit (intercultural effectiveness / adroitness) and perceptive-psychological unit (intercultural sensitivity). Intercultural awareness includes language
and linguosociocultural competences. Intercultural effectiveness / adroitness contains language skills (in listening, reading,
speaking, writing), strategic competence and pragmatic competence (ability to use language appropriately according to the context and situation of intercultural communication). Intercultural sensitivity embraces psychological competence (personal capability to consider psychological peculiarities of perception of a new culture in the process of intercultural communication).
