Статтю присвячено обґрунтуванню виховання та самовиховання як чинників життєтворчості, що зумовлено потребами утвердження людини як особистості у складних і
суперечливих економічних, політичних і соціокультурних реаліях ХХІ століття. Проектуючи творчо своє життя, розробляючи і здійснюючи індивідуальний життєвий сценарій,
особистість опановує не лише необхідні знання, але й компетентність, зрештою, може, найвище мистецтво – мистецтво жити. При такому розумінні глибокого сенсу становлення нової особистості формується нова педагогіка – педагогіка життєтворчості, яка досліджує життя людини як творчий процес та сприяє формуванню моделі активного ставлення до свого життя як акту життєтворчості. Цей процес стає можливим тільки завдяки вихованню та самовихованню.
Самовиховання у статті розуміється як якісно новий рівень розвитку особистості, це суб’єктивний компонент, що припускає оцінку, осмислення людиною різних зовнішніх
впливів, що визначають її життєві цілі, мотиви діяльності тощо.
Авторка розглядає суб’єктність як основу особистості, як інтегральну здатність людини вибудовувати життя відповідно до власних цілей і цінностей, яка може формуватися тільки у процесі самовиховання. Важливою умовою, що забезпечує розвиток суб’єктності особистості, є побудова суб’єкт-суб’єктних відносин між учасниками освітнього процесу,
тому що розвиток суб’єктності дитини – це, перш за все, саморозвиток, саморегуляція, самопізнання. Тобто основні зусилля дитини необхідно направити на самотворення, зробити її креативним автором свого власного життя, використовуючи ту ситуацію і ті ресурси, в яких вона перебуває в кожен момент свого буття. А завдання батьків і педагогів – допомогти їй у цьому процесі дбайливими і ненасильницькими способами. Центральна ідея роботи полягає в тому, що завдяки правильно організованому процесу виховання в освітньому просторі відбувається відхід від об’єктності та формуються передумови розвитку суб’єктності в особистості дитини, що, у свою чергу, приводить до самовиховання та саморозвитку особистості в процесі її соціалізації та перетворює її на життєтворчу особистість.
Статья посвящена обоснованию воспитания и самовоспитания как факторов жизнетворчества, что вызвано потребностями утверждения человека как личности в сложных и
противоречивых экономических, политических и социокультурных реалиях XXI века. Проектируя творчески свою жизнь, разрабатывая и осуществляя индивидуальный жизненный сценарий, личность овладевает не только необходимыми знаниями, но и компетентностью, и наконец, может, высшим искусством – искусством жить. При таком понимании глубокого смысла становления новой личности формируется новая педагогика – педагогика жизнетворчества, которая исследует жизнь человека как творческий процесс и способствует формированию модели активного отношения к своей жизни как к акту жизнетворчества. Этот процесс становится возможным только благодаря воспитанию и самовоспитанию. Самовоспитание в статье понимается как качественно новый уровень развития личности – это субъективный компонент, предполагающий оценку, осмысление человеком различных внешних воздействий, определяющих ее жизненные цели, мотивы деятельности и т.п. Автор рассматривает субъектность как основу личности, как интегральную способность человека выстраивать жизнь в соответствии с собственными целями и ценностями, которая может формироваться только в процессе самовоспитания. Важным условием, обеспечивающим развитие субъектности личности, является построение субъект-субъектных отношений между участниками образовательного процесса, так как развитие субъектности ребенка – это, прежде всего, саморазвитие, саморегуляция, самопознание. То есть основные усилия ребенка необходимо направить на самотворение, сделать его креативным автором своей собственной жизни, используя ту ситуацию и те ресурсы, в которых он находится в каждый момент своего бытия. Задача родителей и педагогов – помочь ему в этом процессе заботливыми и ненасильственными способами.
Центральная идея работы заключается в том, что благодаря правильно организованному процессу воспитания в образовательном пространстве происходит отход от
объектности и формируются предпосылки развития субъектности в личности ребенка, что, в свою очередь, приводит к самовоспитанию и саморазвитию личности в процессе ее социализации и превращает ее в жизнетворческую личность.
The article is devoted to the processes of education and self-education as factors of the lifecreativity. The actuality of the research is caused by the formation of man’s identity in difficult
economical, political and sociocultural realities of the XXI century. The creative projection of life, individual life plan making and its realizing gives the person necessity knowledge and competency
and the possibility to comprehend the main art – art of the life-creation. The deep understanding of profound meaning of new personality evolvement gives the impulse for the new pedagogy formation – pedagogy of life-creation, which researches man’s life as the creativity process and promotes the formation of new model of active attitude to his own life as the life-creativity process. This process becomes possible exactly by means of education and self-education. The author understands the
process of self education as the whole new level of person’s evolution – this is a subjective component which supposes the characterization and reasoning of different external influences, which determine vital aims, motives of activities etc. The author viewed subjectness as the basis of personality, as an integral ability of shaping own destiny by according with personal aims and values, which can be formed only during the process of self-education. The main condition for personal subjectness
development is the creation of subject-subjected relations between the participants of the educational process, as the development of child’s subjectness is the process of self-development, subjectness, selfactualization. The main efforts of the child should be focused on self-creation. The child should become the creative author of his own life, using those situations and resources which are accessible. The main task of parents and pedagogues is helping with attendance and nonviolent methods. The basic idea of the article: because of the properly organized process of education the departure from objectness is taken place and suppositions to the subjectness are forming which is translated into education and self-education of the person during the process of socialization and transformed the personality into
life-creative individuality.
