For Adorno and Horkheimer, rationalism – in fact,
a technical rationalism which becomes a rationalism of
domination– failed to provide the path to the liberation
of man and society. The aftermath, half education of the masses, is not an incomplete
education or lack of education, but substantially hostility towards culture and genuine
education, decay and involvement of education in individual considerations and
benefits, with the contribution of mass dissemination of culture and art. Half education
is the spread of culture and art without a living relationship with the consciousness
of people, without consequences for their lives. Adorno clarifies that in this context,
the relationship between life and production reduces the former into the transitory
epiphenomenon of the latter, as life and individual existence are not known in their
immediacy, they do not connect directly, but they rather become part of the teaching for
of material production. For Ortega y Gasset, a new type of human being has been born,
the massman, who becomes isolated, trapped in the irrational feeling that nothing else,
apart from his own private welfare, matters, but he also continues to demand as if it
were his natural right to do so. Nonetheless, and although he remains an individualist,
he does not have real access to the gifts of individuality. Marcuse understands that,
ultimately, there is a conflict between production and profit on the one hand and self-
determination on the other. As technology spreads its dominance over nature, man
conquers man through mass control, diffused through work and culture. In this way,
technological rationalism becomes ultimately political rationalism
Згідно з Адорно і Горкгаймером, раціоналізм – а насправді технічний
раціоналізм, який стає раціоналізмом домінування – не зміг вказати шлях до
звільнення людини і суспільства. Як наслідок, напівосвіченість мас не є неповною освітою або відсутністю освіти, а є по суті ворожим по відношенню
до культури і справжньої освіти розкладанням і використанням освіти на догоду окремим міркуванням і вигодам, у міру масового поширення культури
і мистецтва. Напівосвіченість є поширенням культури і мистецтва без живих відносин зі свідомістю людей, без наслідків для їхнього життя. Адорно
пояснює, що в цьому контексті відносини між життям і виробництвом зводяться до того, що перше являє собою тимчасовий епіфеномен останнього,
а оскільки життя і індивідуальне існування не відомі у своїй безпосередній
даності, то зв’язок між ними і виробництвом не є безпосереднім, і вони, по
суті, стають частиною навчання для матеріального виробництва.
Згідно з Ортегою-і-Гассетом, народжується новий тип людини, масова
людина, яка стає ізольованою, зануреною в ірраціональні відчуття того, що
більше ніщо, крім її власного благополуччя, не має значення, але при цьому
вона продовжує висувати вимоги так, як ніби має на це природне право.
Проте, хоча вона і залишається індивідуалізованою, вона не має реального доступу до благ індивідуальності. Маркузе зрозумів, що, в кінцевому рахунку, має місце конфлікт між виробництвом і прибутком, з одного боку, і
самовизначенням, з іншого боку. У міру того, як технологія розширює своє
панування над природою, людина підпорядковує людину за допомогою масового контролю, що проникає через роботу і культуру. Таким чином, технологічний раціоналізм, в кінці кінців, стає політичним раціоналізмом.
Согласно Адорно и Хоркхаймеру, рационализм – а на деле технический
рационализм, который становится рационализмом доминирования – не
смог предоставить путь к освобождению человека и общества. Как следствие, полуобразованность масс не представляет собой неполное образование или отсутствие образования, а по существу является враждебным по
отношению к культуре и подлинному образованию разложением и использованием образования в угоду отдельным соображениям и выгодам, по мере
массового распространения культуры и искусства. Полуобразованность
является распространением культуры и искусства без живых отношений с
сознанием людей, без последствий для их жизни. Адорно поясняет, что в
этом контексте отношения между жизнью и производством низводятся до
того, что первая представляет собой преходящий эпифеномен последнего,
а поскольку жизнь и индивидуальное существование не известны в своей
непосредственной данности, то связь между ними и производством не является непосредственной, и они, по сути, становятся частью обучения для
материального производства.
Согласно Ортеге-и-Гассету, рождается новый тип человека, массовый
человек, который становится изолированным, погруженным в иррациональные ощущения того, что больше ничто, кроме его собственного благополучия, не имеет значения, но при этом он продолжает выдвигать требования так, как будто имеет на это естественное право. Тем не менее, хотя он
и остается индивидуалистом, он не имеет реального доступа к благам индивидуальности. Маркузе понял, что, в конечном счете, имеет место конфликт между производством и прибылью, с одной стороны, и самоопределением, с другой стороны. По мере того, как технология расширяет свое
господство над природой, человек подчиняет человека посредством массового контроля, проникающего через работу и культуру. Таким образом,
технологический рационализм, в конце концов, становится политическим
рационализмом.
