В статті з позицій теорії комплексних
соціальних систем та традиції філософії
свідомості (М. Мамардашвілі, О. П’ятигорський) здійснюється спроба побудови
загальної моделі освітньої практики.
З такої перспективи, освітня практика визначається як подія “виправлення” “епістемічної неповноти” у формах, що зумовлюються соціо-культурним тлом і філософсько-антропологічним портретом акторів, де
“прийнятність” цієї події для реципієнта і, заразом, нагальність самої
освітньої практики фундується в певному авторитеті. Уявлення про природу людини (філософсько-антропологічний портрет) визнається одним зі
структурних елементів моделі, втім його функціональна вага виявляється
співзалежною конкретній сифтуації загальної диспозиції інших елементів
моделі. Окрім того, демонструюється дискурсивна обумовленість всякої
спроби побудови загальної моделі освітньої практики. Іншими словами,
кожній такій спробі передує передзаданий філософсько-антропологічний
портрет, виражений, в тому числі, в усталених категоріях словника та
лінгвістичних структурах природної мови, що слугує засобом артикуляції
цієї моделі. Попри таку обумовленість, в статті пропонуються аргументи на користь потенційної плідності спроб побудови загальної моделі
освітньої практики.
В статье, с позиций теории комплексных социальных систем и традиции философии сознания (М. Мамардашвили, А. Пятигорский) предпринимается попытка построения общей модели образовательной практики. С этой перспективы, образовательная
практика определяется как событие «исправления» «эпистемической неполноты» в формах, обусловленных социо-культурным контекстом и философско-антропологическим
портретом акторов, где «приемлемость» этого события для реципиента и, вместе с тем,
потребность в самой образовательной практике фундировано в неком авторитете. Представление о природе человека (философско-антропологический портрет) признается
одним из структурных элементов модели, однако его функциональный вес оказывается
созависим конкретной ситуации общей диспозиции иных элементов модели. Кроме того,
демонстрируется дискурсивная обусловленность всякой попытки построения общей модели образовательной практики. Другими словами, каждой такой попытке предшествует
предзаданный философско-антрпологический портрет, выраженный, в том числе, в устоявшихся категориях словаря и лингвистических структурах естественного языка, служащего средством артикуляции этой модели. Несмотря на такую обусловленность, в статье
подаются аргументы в пользу потенциальной эвристической плодотворности попыток
построения общей модели образовательной практики.
The article based on complex social systems theory and philosophy of consciousness
(M. Mamardashvili, A. Piatigorski) is presented an attempt to construct a general model of
educational practice. From this point of view an educational practice is defined as an event of
“improvement” of “epistemic imperfection” in forms, which are determined by socio-cultural
context and philosophical anthropology portraits of actors, wherein “acceptance” of this event
for the recipient, along with a call for educational practice itself are based on some source of
authority. An image of human nature (philosophical anthropology portrait) is believed to be
one of the structural elements of the model, although its functional weight appears to be codependent
on the specific situation of others elements of general disposition. Apart from it, the
attention is given to discoursive dependance of each attempt that aims to construct a general
model of educational practice. In other words, pre-given philosophical anthropology portrait
proceeds to each attempt of this kind. It manifests itself among others things in established
categories of our vocabulary and in linguistic structures of natural language. In spite of such
dependence the article provides the arguments for potential fruitfulness of the attempts that aim
to construct a general model of educational practice.
