Abstract:
У період війни, розв’язаної проти України рашистськими окупантами, найбільш актуальним є завдання забезпечення військових ефективною зброєю, спорядженням, харчуванням, боєприпасами, налагодження систем укриття, фізичної та психологічної реабілітації, усім, що необхідно для нашої безсумнівної перемоги. Водночас не менш важливим є завдання формування оптимістичного духу людей, який забезпечує віру в перемогу, стійкість і силу волі, прагнення до активної дії. «Війни виграють не генерали, – повторював перший канцлер Німеччини Бісмарк, – а вчителі і парафіяльні священники». Розвиток інтелекту, а відтак освіти, науки і культури постає важливим чинником перемоги, відновлення післявоєнного світу, налагодження життя, гідного людини. Освіта є дійсною, якщо в ній представлені всі знання та соціальний досвід, накопичений людством. Звісно, вона не є «Ноївим ковчегом», в якому, як кажуть, схоронились «всі тварі по парі». Знання, задіяне в освіті, представлено в узагальненому (стислому, інтегрованому, системному) вигляді. Головним у ньому є знання, накопичені наукою. У статті розглядається специфіка наукових знань, роль науки у розвитку освіти.
