У статті розглядаються філософсько-антропологічні засади теорії виховання дітей у східній (японській) та західній культурних традиціях, які за своєю суттю є діаметрально протилежними. Об’єктом даного дослідження виступає розгляд класичної теорії виховання дітей в японській та в західноєвропейській культурних традиціях. Предметом – трансформація та поступове зближення цих двох протилежних культурних традицій теорії виховання дітей. Метою статті є спроба порівняти дві протилежні культурні традиції відносно теорії виховання дітей – східну та західну – в їх розумінні процесу соціалізації дитини та спроба показати їх поступове сьогоднішнє зближення. В статті зазначається, що в європейській культурній традиції максимальною свободою володіє лише повнолітня людина. В японській же культурі у максимально вільних умовах дитина перебуває у ранньому дитинстві (до 3-х років). По мірі дорослішання на неї все більше лягає тягар відповідальності, підкорюючи її жорстким нормам культу сорому. І лише у старості, після 60-и років, японець повертається у той стан, коли він знову вже нічого і нікого не соромиться. Отже дитинство і старість для японців – це зони «вільної території».
The article deals with the philosophical and anthropological foundations of the theory of parenting in Eastern (Japanese) and Western cultural traditions, which in essence are diametrically-opposite. The object of this study is the view of the classical theory of the development of children in Japanese and Western European cultural traditions. The subject is the transformation and step-by-step approach of two ancient cultural traditions of the theory of the development of children into a similar and western model of culture. By the method of statistics, it is a test to compare two protracted cultural traditions, the theory of development of children is similar and zahidnu - in their logical process of socialization of a child, and a test to show their steps of rapprochement.
In European cultural traditions maximum freedom has only adult man. In Japanese culture absolute freedom has a person in early childhood (under the age of three). As a child get older he has got the burden of responsibility, which keeping him under norms of cult of shame. Only in old age, after 60 years, the Japanese returned to a state when he can shy of nothing. Thus childhood and old age for the Japanese – zones of «free territory».
