Стаття досліджує питання порушення наданих Україні гарантій, закріплених Будапештським меморандумом як частини архітектури міжнародної колективної безпеки, враховуючи контекст Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Також автор ставить за мету проаналізувати наслідки порушення будапештських гарантій для міжнародної колективної безпеки.
Проведене дослідження дозволяє зробити висновки, що гарантії, які були надані Україні в обмін на її без’ядерний статус, надані в міжнародно-правовій площині, про що зауважував Х. Лаутерпахт: «Хоча сторони, можливо, припускали, що договір мало що означає, неприпустимо припущення, що вони мали намір щоб він нічого не означав і що документ, укладений у формі договору – з супутньою урочистістю, формальністю, публічністю, а також конституційними та іншими гарантіями – є не договір». Автор звертає увагу, що гіпотетичність вірності таких висновків провокує багато питань. І тут вже справа не лише в Україні, а ідеться про те, що невиконання і подальша невизначеність Будапештського меморандуму, який є частиною архітектури міжнародної колективної безпеки, враховуючи контекст ДНЯЗ, підриває засади міжнародної колективної безпеки та головний її принцип – угоди мають виконуватися. Автор також зауважує, сьогодні міжнародно-правовий режим, як і архітектура міжнародної безпеки, перебуває у повній турбулентності. Дедалі глибше серед міжнародної спільноти посилюється усвідомлення недієздатності наявних міжнародних механізмів та інституцій, що мають гарантувати безпеку державам. Проявляється недостатнє розуміння стратегічної перспективи та можливих контурів майбутнього світового устрою, що впливає на дії політиків і поглиблює стан хаотичності й невизначеності. На думку автора, повинна бути запропонована зовсім нова конфігурація архітектури світової безпеки – без простих і тимчасових рішень. Напрацьовані нові механізми міжнародної безпеки, які були би підкріплені довгостроковим політичним баченням, сильною політичною рішучістю, науковими рекомендаціями та ефективними механізмами для своєчасного упередження агресорів.
The article is dedicated to studying the issue of the violations of guarantees given to Ukraine enshrined in the Budapest Memorandum as part of the international collective security architecture, considering the context of the Treaty on the Non-Proliferation of nuclear weapons (NPT). The author also aims to analyze the consequences of the violation of the Budapest guarantees for international collective security.
The conducted research allows the author to conclude that the guarantees given to Ukraine in exchange for its non-nuclear status were provided within the international legal framework, as noted by H. Lauterpacht: "Although the parties may have assumed that the treaty meant little, it is inadmissible to assume that they intended it to mean nothing in the future, and that a document, drawn up in the form of a treaty, with its accompanying solemnity, formality, publicity, as well as constitutional and other guarantees, would not be considered a valid treaty". The author points out that the hypothetical correctness of such conclusions raises many questions. It is not only about Ukraine but also about the fact that the non-compliance and subsequent uncertainty of the Budapest Memorandum, which is part of the architecture of international collective security considering the NPT context, undermines the foundations of international collective security and its main principle that agreements must be fulfilled. The author also notes that today the international legal regime and the architecture of international security are in complete turbulence. There is an increasing awareness within the international community of the ineffectiveness of existing international mechanisms and institutions designed to guarantee the security of states. There is insufficient understanding of the strategic perspective and possible contours of the future world order, affecting the actions of politicians and deepening the state of chaos and uncertainty. In the author's opinion, a completely new configuration of the architecture of global security should be proposed without simple and temporary solutions. New mechanisms of international security should be developed, supported by long-term political vision, strong political determination, scientific recommendations, and effective mechanisms for timely prevention of aggressors.
