The article is an analytical research from the standpoint of the latest linguistic knowledge – linguistic
pragmatics and cultural linguistics – vocatives as speech etiquette formulas that function in Russian classical
prose of the XIXth century. In the article, an attempt was made to comprehensively study such a component of
communicative-speech interaction in a family as vocative, or address: considering this category not only as
performing a number of important functions in the communication process, but also setting a certain
“pattern” of deployment of the entire communicative process, as well as significantly affects the tonality of the
latter.
Vocatives as components of the process of verbal communication are considered as formulas of speech
etiquette, which makes it possible to take into account not only the linguistic characteristics of the category
under consideration, but also extremely important semantic increments of social, cultural and other
extralinguistic properties. The analyzed fragments of works of art allowed the author to demonstrate that in
the noble environment, communication between parents and children took a special place in family
communication. The vocatives used in this case almost always have an explicit positive emotional-expressive
colouring, which contributes to the formation of the corresponding communication tonality: the tonality of
love, tenderness, trust, and the like.
Стаття є аналітичним узагальненням з позицій новітнього лінгвістичного знання –
лінгвістичної прагматики та лінгвокультурології – вокативів як мовленнєвих етикетних формул, що
функціонують у російській класичній прозі ХIХ-го століття. У статті зроблено спробу комплексного
вивчення такого компонента комунікативно-мовленнєвої взаємодії в умовах сім’ї, як вокатив, або
звертання: ця категорія розглянута не тільки як така, що виконує в процесі спілкування низку
найважливіших функцій, а й задає певну “схему” розгортання всьому комунікативному процесу, а
також суттєво впливає на тональність останнього.
Вокативи як компоненти процесу мовленнєвої комунікації розглядаються як формули
мовленнєвого етикету, що дозволяє враховувати не тільки власне лінгвістичні характеристики
аналізованої категорії, але й вкрай важливі семантичні прирощення соціальної, культурної та іншої
екстралінгвістичної властивості. Проаналізовані фрагменти художніх творів дозволили автору
продемонструвати, що у дворянському середовищі спілкуванню батьків із дітьми відводилося
особливе місце у сімейній комунікації. Використані в цьому випадку вокативи практично завжди
мають виражену позитивну емоційно-експресивну забарвленість, що також сприяє формуванню
відповідної тональності спілкування: тональності кохання, ніжності, довірливості тощо.