У статті презентовано результати теоретичного аналізу позицій науковців щодо розуміння
феномена «самооцінки» від початку зародження цього поняття в кінці дев’ятнадцятого
століття до сьогодення. Мета дослідження полягала в здійсненні теоретичного аналізу
проблеми формування самооцінки і визначення її значущості в структурі гідності
особистості. Завдання дослідження: простежити ключові позиції науковців у розумінні
феномена самооцінки та розглянути її місце в структурній моделі гідності особисті, а також
теоретично обґрунтувати наявність впливу соціокультурного середовища на формування
самооцінки особистості.
Теоретично проаналізовано і схематично подано взаємозв’язок структурних компонентів
самооцінки у моделі особистісної гідності. Звернено увагу на наявність експліцитної та
імпліцитної самооцінки особистості, відмінності між ними й рівень її усвідомленості:
когнітивно доступний і підсвідомий. Зазначено, що структура самооцінки презентована
трьома компонентами: 1) емоційним, що засвідчує ставлення до самого себе і міру
задоволеності собою; 2) когнітивним, що відбиває знання людини про себе; 3) поведінковим,
який окреслює ставлення до себе на рівні дії. Окреслено важливість самооцінки в
життєдіяльності особистості, адже вона впливає на рівень домагань і прагнень людини в
різних сферах життя, а також демонструє зіставлення між «Я-реальним» і «Я-ідеальним».
Акцентовано увагу на тому, що особистість отримує (надає собі) найвищу самооцінку із
аспектів самоідентичності, які найкращим чином відповідають цінностям культури, що її
оточує. Система самооцінки є важливим способом, за допомогою якого люди засвоюють
цінності своєї культури на імпліцитному рівні, навіть якщо вони не усвідомлюють цього. У
результаті теоретичного аналізу виявлено, що люди з неконгруентною самооцінкою більш
непередбачувані та реакційні. Розбіжності між рівнем домагань і реальними можливостями
призводять до неправильного оцінювання себе і, як наслідок, поведінка людини стає
неадекватною. На цьому ґрунті можуть виникати емоційні зриви, підвищуватися
тривожність, тощо.
The article introduces the theoretical positions of scientists regarding the understanding of “selfesteem”
from the rise of the concept at the end of the nineteenth century up to this day. The
structural component of the model of personal dignity – self-esteem – has been theoretically
analysed and a schematic of it has been drawn. A point of explicit and implicit self-esteem
existence, the difference between them and the level of awareness ( cognitively accessible and
subconscious) and the impact on the personality have been made. It has been pointed out that the
self-esteem structure is represented by three components – emotional, which shows the attitude
towards a person as a degree of self-satisfaction, cognitive, which reflects a person’s knowledge of
him/herself, and behavioural, which shows the attitude towards a person at the level of action.The
importance of self-esteem in an individual’s life has been outlined as it affects the level of
aspiration and ambition of a person in various spheres of life, as well as it demonstrates the
relationship between “real self” and “ideal self”. A particular focus is placed on the fact that a
person receives the highest self-esteem (holds him/herself in high esteem), based on those aspects
of his/her identity that best correspond to the values of the surrounding culture. The self-esteem
system is an important way in which people internalize their culture values on an implicit level,
even if they do not consciously recognize it. Theoretical analysis has shown that people with noncongruent
self-esteem are more unpredictable and reactionary. Disagreements between the level of
aspiration and real possibilities lead to an incorrect self-assessment and, as a result, a person’s
behaviour becomes inadequate, emotional breakdowns may occur, anxiety increases, and so on.
