Abstract:
Досліджується філософський сенс «насильства» та особливості його вияву в освіті, основні форми насильства в системі освіти та його подолання (викорінення) як завдання демократизації освіти. Автор стверджує, що з давніх часів освіта здійснювалась здебільшого як духовне насильство над особистістю. Дітей змалечку примушували в буквальному розумінні заучувати («зубрити») відповідні знання, жорстко контролювали процес освоєння норм релігії, моралі та культури, відхилення від яких розглядалось як свавілля і каралось від простого побиття різками до відКлючові лучення від школи. Освіта носила переважно насильницький характер. Учитель виступав як представник суспільної влади, який унормовував поведінку, домінував над учнем. Насильство – це форма діяльності (поведінки) особистості, метою якої є завоювання чи збереження власної зверхності та влади над іншою особистістю. Воно проявляється як узурпація свободи, підпорядкування особистості суб’єктивній волі насильника. В системі освіти насильство виявляється в таких основних формах, як приниження (заперечення, придушення) вчителем суб’єктивності учня, примушення останнього до освоєння другорядного навчального матеріалу, здійсненню діяльності, не притаманної навчально-виховному процесі тощо. Викорінення насильства є одним з головних завдань подолання репресивної педагогіки минулого, утвердження в освіті демократичних відносин.
