У статті охарактеризовано конституційне закріплення недоторканності та невідповідальності глави держави таких аравійських монархій як Бахрейн, Катар, Кувейт, Об’єднані Арабські Емірати, Оман та Саудівська Аравія. Розкрито форми політичної відповідальності, закріплені в конституціях досліджуваних держав, такі як відхилення парламентом монаршої законодавчої ініціативи, подолання легіслатурою вето монарха, скасування монаршого декрета-закону, відхилення ініціатив глави держави, винесених на референдум та інших. Встановлено спосіб виявлення фіктивності чи реальної можливості реалізації тієї чи іншої форми політичної відповідальності глави держави залежно від інших конституційних обставин, таких як право монарха достроково припинити повноваження парламенту та здатність впливати на формування депутатського корпусу. У цьому ж ключі проаналізовано політичну практику кожної досліджуваної монархії на предмет застосування главою держави конкретного права, наприклад, накладення вето на законопроект, та настання його політичної відповідальності. При цьому враховано такі фактори як наявність опозиції в парламенті, гострота політичної боротьби та політична кон’юнктура. З’ясовано, що в Омані та Саудівській Аравії інститут політичної відповідальності глави держави відсутній. У Бахрейні, Катарі, Кувейті та Об’єднаних Арабських Еміратах він має фіктивний або гіпотетичний характер, оскільки інші конституційні обставини та політична практика свідчать про неможливість реалізації конкретної форми політичної відповідальності монарха, або приклади застосування відсутні у політичній практиці досліджуваних монархій, або конкретна форма політичної відповідальності виступає як інструмент збереження консенсусу. Обґрунтовано, що такі елементи конституційного статусу монарха як недоторканість та невідповідальність не є абсолютними для всіх нині існуючих монархій.
The article described constitutional recognition of the inviolability and irresponsibility of the head of state in Arabian monarchies such as Bahrain, Qatar, Kuwait, United Arab Emirates, Oman and Saudi Arabia. Revealed forms of political responsibility, which constitutionally recognized in above-mentioned countries, such as parliament’s rejection of a monarch’s legislative initiative, legislature’s overcoming of a monarch’s veto, repeal of the monarch’s law decree, rejection of the head of state initiative which submitted to referendum etc. Found a way to identify the fictitiousness or reality of the possibility of realizing one or another form of the head of state political responsibility, depending on other constitutional circumstances, such as monarch’s right to dissolve the parliament and the ability to influence the formation of the deputy corps. Also analyzed the political practice of each researching monarchy for the subject of realizing by the head of state an exact right, such as vetoing a law draft, and the onset of his political responsibility. Took into account such factors as the opposition presence in the parliament, sharpness of political struggle and political situation. It has been found that in Oman and Saudi Arabia there is no institution of political responsibility of the head of state. In Bahrain, Qatar, Kuwait and the United Arab Emirates it is fictitious or hypothetical, because other constitutional circumstances and political practice indicate impossibility of realizing of exact form of monarch political responsibility, or examples of application are absent in the political practice of the analyzing monarchies, or specific form of political responsibility acts as a tool for keeping consensus. It is justified that such elements of the monarch’s constitutional status as inviolability and irresponsibility are not absolute for all existing monarchies.
