Стаття присвячена розгляду сучасної типології наукової раціональності. Показана роль синергетики в якості однієї з найважливіших екземпліфікацій постнекласичної раціональності. Уведено відмінність між «синергетикою гомеостазу» і «синергетикою еволюції», що сприяє розробці сучасної концепції систем, що саморозвиваються. Продемонстровані складні відносини між синергетикою і уявленнями про системи, що історично роз уявленнями про системи, що історично розвиваються, які розробляються в різних областях науки. Так, опис еволюції в термінах систем, що саморозвиваються, виявився неприйнятним з точки зору класичної раціональності. Докладно розглянута проблема наступності типів наукової раціональності і їх соціокультурна розмірність.
The idea of a global (universal) evolutionism in conjunction with the notion of complex features, self-developing systems today determines the development of the scientific world. Postnonclassics took a new step – understanding the value target structures of scientific knowledge and sociocultural conditionality. In this regard, the special importance postnonclassical rationality is emphasized, and its cognitive ideals, norms and philosophical foundations which provide knowledge of objects which are self-developing system.
Статья посвящена рассмотрению современной
типологии научной рациональности. Показана
роль синергетики в качестве одной из важнейших экземплификаций постнеклассической рациональности. Введено различие между «синергетикой гомеостаза» и «синергетикой эволюции»,
способствующее разработке современной концепции саморазвивающихся
систем. Продемонстрированы сложные отношения между синергетикой и
разрабатываемыми в различных областях науки пресдтавлениями об исторически развивающихся системах. Так, описание эволюции в терминах самораз
вивающихся систем оказалось неприемлемым с точки зрения классической ра
циональности. Обстоятельно рассмотрена проблема преемственности типов
научной рациональности и их социокультурная размерность.
