У статті протиставляються просвітницька і рефлексивна освітні парадигми на основі дослідження їхньої внутрішньої логіки. Автор обґрунтовує ідею, що просвітницька парадигма, розроблена Я. А. Коменським, сконструйована у відповідності з індуктивною логікою, яка може бути зрозуміла через актуалізацію сенсуалістичної теорії пізнання та теорії особистості як рефлексивної самоідентифікації у часі Дж. Локка. У цій парадигмі акцент робиться на діяльності вчителя по передачі знань учневі та формуванні його особистості. Автор стверджує, що просвітницька парадигма освіти є застарілою і не відповідає вимогам сучасного інформаційного суспільства. Уявлення про пізнання як про пасивне отримання інформації органами чуттів і обробку цієї інформації за допомогою розуму розходиться з висновками, зробленими на основі досліджень у сфері когнітивної науки. А уявлення про особистість як про розумну мислячу істоту, здатну усвідомлювати свою ідентичність у часі і розширювати свій досвід, не характеризує її як автономну істоту, здатну до самовдосконалення. У статті доводиться, що трансформація освітніх парадигм можлива шляхом зміни уявлень про сутність процесу пізнання та про зміст поняття особистості. Дедуктивна логіка рефлексивної парадигми освіти розкривається через актуалізацію трансцендентальної теорії пізнання та нормативної теорії особистості І. Канта. Автор приходить до висновку, що обґрунтована Кантом ідея автономії розуму у його теоретичному і практичному застосуванні має стати засадничим принципом нової парадигми освіти, в якій головним суб’єктом освітнього процесу є учень як представник людського роду, наділений від природи певними задатками, котрі необхідно культивувати. У відповідності з цим весь освітній процес має бути побудований за горизонтально-демократичним принципом.
В статье противопоставляются просветительская и рефлексивная образовательные парадигмы на основе исследования их внутренней логики. Автор обосновывает идею, что просветительская парадигма, разработанная Я. А. Коменским, сконструирована в соответствии с индуктивной логикой, которая может быть понята через актуализацию сенсуалистической теории познания и теории личности как рефлексивной самоидентификации во времена Дж. Локка. В этой парадигме акцент делается на деятельности учителя по передаче знаний ученику и формировании его личности. Автор утверждает, что просветительская парадигма образования устарела и не отвечает требованиям современного информационного общества. Представление о познании как о пассивном получении информации органами чувств и ее обработке с помощью разума расходится с выводами, сделанными на основе исследований в сфере когнитивной науки. А представление о личности как о разумном мыслящем существе, способном осознавать свою идентичность во времени и расширять свой опыт, не характеризует ее как автономное существо, способное к самоусовершенствованию. В статье доказывается, что трансформация образовательных парадигм возможна путем изменения представлений о сути процесса познания и о содержании понятия личности. Дедуктивная логика рефлексивной парадигмы образования раскрывается через актуализацию трансцендентальной теории познания и нормативной теории личности И. Канта. Автор приходит к выводу, что обоснованная Кантом идея автономии разума в его теоретическом и практическом применении должна стать основополагающим принципом новой парадигмы образования, в рамках которой главным субъектом образовательного процесса является ученик как представитель человеческого рода, наделенный от природы определенными задатками, которые необходимо культивировать.
The paper contrasts the enlightenment and reflective educational paradigms on the basis of studying their underlying logic. The author argues that the enlightenment paradigm, developed by J. A. Comenius, is designed in accordance with inductive logic, which can be understood through actualization of J. Locke`s sensual epistemology and theory of a person as a reflective self-identity over time. In this paradigm, the emphasis is done on the teacher’s activity in transferring knowledge to the pupil and shaping his personality. The author claims that the enlightenment paradigm of education is out of date and is not relevant to requirements of contemporary information society. Belief about cognition as passive reception of information by the senses and processing of this information by the mind disagrees with the conclusions made on the basis of research in cognitive science. And belief about a person as a thinking intelligent being, who is able to realize his or her identity over time and expand his or her experience, does not characterize it as an autonomous being capable of self-improvement. The paper proves that the transformation of educational paradigms is possible by changing views concerning the essence of cognitive process and the content of the concept of person. The deductive logic of reflective educational paradigms reveals through the actualization of I. Kant`s transcendental theory of knowledge and the normative theory of personhood. The author concludes that Kant’s idea of the autonomy of reason in its theoretical and practical application should become the fundamental principle of the new education paradigm, within the scope of which the primary subject of the educational process is the pupil as representative of the humankind, endowed by nature with certain makings that need to be cultivated, that is to output to a higher level. The main difference between the reflective and the enlightenment paradigms, in the author’s opinion, lies in the fact that within the first one the pupil is viewed as an active subject, having autonomy and capable of self-activity. In accordance with this, the entire educational process must be built on the horizontal-democratic principle.
