Проблема самоорганізації самості в контексті невизначеності постає у зв’язку з розробкою проектів і програм трансформативної освіти для дорослих, необхідність якої викликана глибокими процесами глобальних транcформацій в сучасному світі. Трансформативні стратегії і програми розвитку змісту вищої освіти, які артикульовані в переліку ключових освітніх компетентностей ХХІ століття міжнародними організаціями (ЄС, ЮНЕСКО), пов’язані з процесами становлення і трансформації індивідів як цілісних суб’єктів пізнання і дії в межах комунікативних стратегій формування глобального громадянського суспільства. Розроблення і імплементація трансформативних стратегій вищої освіти в змістовному аспекті потребує трансдисциплінарних методологій дослідження процесу навчання дорослих, спрямованого на розвиток «цілісної людини» та її самості як джерела креативного розвитку. Перша частина статті присвячена аналізу еволюції поглядів на самість в метафізичній традиції, які в основному були сконцентровані навколо бінарно-опозиційних систем аргументації, представлених, з одного боку, картезіанською філософією самості як субстанції, з другого – юмівським баченням самості як сукупності відчуттів. Розглядається динаміка аргументацій цих метафізичних контрпозицій, яким іманентно притаманні як відцентрові інтенції дискурсу, так і взаємотяжіння. Аналізуються суттєві тези цих філософій, які позначили розвиток і розгалуження загальних тенденцій в дослідженні самості і які можуть слугувати методологічним взаємодоповнювальним підґрунтям в наших зусиллях подолати бінаризм в дослідженні самості в контексті постметафізичних запитів. Визначається релевантність трансверсальної самості в контексті невизначеності як процесуально-діалогової єдності відмінностей у просторі лімінальності на глобальному та індивідуальному рівнях.
Проблема самоорганизации самости в контексте неопределенности возникает в связи с разработкой проектов и программ трансформативного образования для взрослых, потребность в которых связана с глубокими процессами глобальных трансформаций в современном мире.
Трансформативные стратегии и программы развития содержания высшего образования, изложенные в перечне ключевых образовательных компетенций для XXI века международными организациями (ЕС, ЮНЕС-КО), связаны с процессами становления и трансформации индивидов как целостных субъектов познания и действия в рамках коммуникативных стратегий формирования глобального гражданского общества. Разработка и имплементация трансформативных стратегий высшего образования в содержательном аспекте требует трансдисциплинарных исследовательских методологий для обучения взрослых, направленных на развитие «целостного человека» и его самости как источника творческого развития.Первая часть статьи посвящена анализу эволюции взглядов на самость в метафизической традиции, которая в основном была сосредоточена во-круг бинарно-оппозиционных систем аргументации, представленных, с одной стороны, декартовой философией самости как субстанции, с другой – юмовским видением самости как совокупности восприятий. Рассмотрена динамика аргументации этих метафизических контрпозиций, которым имманентно присущи как центробежные интенции дискурса, так и взаимно притягивающие. Анализируются основные тезисы этих философий, которые обозначали развитие и разветвление общих тенденций в изучении самости и которые могут служить методологическими взаимодополняющими основаниями наших усилий по преодолению бинаризма при изучении самости в контексте постметафизических запросов. Определяется релевантность трансверсальной самости в контексте неопределенности как процессуально-диалогического единства различий в пространстве лиминальности на глобальном и индивидуальном уровнях.
The problem of self-organization of self in the context of uncertainty arises in connection with the development of projects and programs of transformational education for adults, the need of which is due to the deep processes of global transformations in the modern world. Transformative strategies and programs for the development of the content of higher education, outlined in the list of key educational competencies for the 21st century by international organizations (EU, UNESCO) are associated with the processes of becoming and transformation of individuals as integral subjects of cognition and action within the framework of communicative strategies for the formation of a global civil society.
The development and implementation of transformative higher education strategies in a content aspect requires transdisciplinary research methodologies for adult learning aimed at developing a “holistic person” and his self as a source of creative development.
The first part of the article is devoted to the analysis of the evolution of views on self in the metaphysical tradition, which was mainly concentrated around the binary-opposition systems of argumentation, presented, on the one hand, by the Cartesian philosophy of self as substances, on the other – the Hume’s vision of self as a bundle of perceptions. The dynamics of the argumentation of these metaphysical contrapositions, which immanently contain both the centrifugal intentions of discourse, and are mutually attractive, is considered. The substantive theses of these philosophies, which marked the development and branching of the general tendencies in the study of self and which can serve as a methodological complementary ground in our efforts to overcome binarism in the study of self in the context of post-metephysical queries, are analyzed. The relevance of transversal self in the context of uncertainty as a process-dialogic unity of differences in the liminal space at the global and individual levels is determined.
