Ця розмова соціяльного філософа Теодора Адорно, представника критичної теорії суспільства, з Гельмутом Бекером, політичним публіцистом і теоретиком освіти, відбулася 1966 року й була опублікована у збірці філософсько-освітніх робіт Теодора Адорно, що мала назву «Виховання до повноліття». У цій розмові Адорно та Бекер критично розглянули множину аспектів тодішньої західнонімецької освіти, яка, на їхнє переконання, не виконувала власне основне завдання – своєю роботою вона не сприяла представникам західнонімецького юнацтва стати соціяльно активними людьми. За Адорно та Бекером, тодішня освіта не виховувала їх як членів демократичного суспільства, як людей, котрі мусять самостійно застосовувати власний розум у суспільстві, демократичні зміни в якому повинні мати сталий характер. Розмірковуючи про мету правильного виховання, ці німецькі інтелектуали ви-значили суть демократії втіленням такого політичного врядування, котре вимагає активного застосування свого розуму будь-яким членом суспільства. Таким чином, свідомість окремої людини, активізована виховним впливом на себе освіти, що розуміє правильну мету своєї роботи, здатна протистояти впливу на себе соціяльної ідеології конформістського суспільства, реальність якого має виразні ознаки культурної стаґнації. Таку людину Адорно та Бекер погодилися називали повнолітньою людиною. Однак, на їхню думку, освіта, що тримається традиційних засад виховання зумовлює формування такої раціональної адаптації людини до соціяльного світу, що лише збільшує міру її конформізму. Також вони назвали наслідком впливу цієї соціяльної ідеології на свідомість людини її нездатність триматися досвіду, отриманого нею в суспільстві, що її уречевлює. Тому ці німецькі інтелектуали звернули свою увагу на явище первинного, дошкільного виховання дитини, зауважили також й особливости періоду статевого дозрівання, запропонувавши розуміти їх можливими чинниками успішного подолання засобів традиційного виховання. Адорно та Бекер вважали, що нова освіта, здійснюючи оновлене виховання, мусить дієво застосовувати у своєму процесі спонтанність особистого мислення людини. Водночас ця єдність освіти та виховання, дієво уможливлюючи процес індивідуації окремої людини, руйнуватиме ідеологічну тенденцію збереження у вихованні принципу антиіндивідуалізму. Останнє відбуватиметься завдяки активній участи нового індивідуума, людини, яка здатна чинити свідомий опір будь-яким ідеологічним впливам на колективну свідомість суспільства.
Этот разговор социального философа Теодора Адорно, представителя критической теории общества, с Гельмутом Бекером, политическим публицистом и теоретиком образования, состоялся в 1966 году и был опубликован в сборнике философско-образовательных работ Теодора Адорно, который был назван «Воспитание до совершеннолетия». В этом разговоре Адорно и Бекер критически рассмотрели множество аспектов тогдашнего западно-германского образования, которое, по их мнению, не выполняло основного своего задания – оно не способствовало представителям западногерманского юношества реализоваться социально активными людьми. Согласно с Адорно и Бекером, тогдашнее образование не воспитывало их как членов демократического общества, как людей, которые должны самостоятельно применять собственный разум в обществе, демократические изменения в котором должны быть стабильными. Размышляя о цели правильного воспитания, эти немецкие интеллектуалы определили суть демократии как воплощение такого политического управления, которое требует активного применения своего ума любым членом общества. Таким образом, сознание отдельного человека, активизированное воспитательным воздействием образования, способно противостоять воздействию социальной идеологии конформистского общества, реальность которого имеет четкие признаки культурного застоя. Такого человека Адорно и Бекер согласились называть совершеннолетним человеком. Однако, по их мнению, образование, которое придерживается традиционных основ воспитания, обусловливает формирование такой рациональной адаптации человека относительно социального мира, которая только увеличивает степень ее конформизма. Также они назвали результатом влияния этой социальной идеологии на сознание человека его неспособность сохранять опыт, который он получил в овеществляемом его обществе. Поэтому эти немецкие интеллектуалы обрати-ли свое внимание на явление первичного, дошкольного воспитания ребенка, отметили также и особенности периода полового созревания, предложив понимать их как возможные факторы успешного преодоления средств традиционного воспитания. Адорно и Беккер считали, что новое образование, осуществляя обновленное воспитание, должно действенно применять в своем процессе спонтанность личного мышления человека. В то же время это единство образования и воспитания, делая возможным процесс индивидуализации отдельного человека, будет разрушать идеологическую тенденцию сохранения в воспитании принципа антииндивидуализма. Это будет происходить благодаря активному участию нового индивидуума, человека, который способен оказывать сознательное сопротивление любым идеологическим воздействиям на коллективное сознание общества.
This conversation by social philosopher Theodor Adorno, a representative of the critical theory of society, with Hellmut Becker, a political publicist and theorist of education, took place in 1966 and was published in the collection of Theodor Adorno`s philosophical and educational works Upbringing to responsibility. By this conversation Adorno and Becker critically examined the many aspects of the then West German education, which they believed did not fulfill their main task – it did not encourage the representatives of West German youth to become socially active people. According to Adorno and Becker, then education did not upbringing them as members of a democratic society, as people who must independently apply their own minds in a society whose democratic changes must be completely unchanged. Reflecting on the goal of proper education, these German intellectuals have defined the essence of democracy as the embodiment of such political governance, which requires the active use of intelligence by any member of society. Thus, the consciousness of an individual, activated by the educational effect of education on himself, education, which understands the correct purpose of its work, can withstand the influence on itself of the social ideology of a conformist society, the reality of which has distinct signs of cultural stagnation. Adorno and Becker agreed to call such man as responsibility man. However, in their opinion, education that holds on the traditional principles of upbringing leads to the formation of such a rational adaptation of man to the social world, which only increases the extent of its conformism. They also called the consequence of the influence of this social ideology on the human consciousness of her inability to hold on to the experience has gained in the society that makes a person a thing. Therefore, these German intellectuals drew attention to the phenomenon of primary and preschool education of the child, also noted the peculiarities of the period of puberty, suggesting that they be understood as possible factors for the successful overcoming of traditional upbringing. According to Adorno and Becker, by making to updated upbringing, the new education must effectively apply in its process the spontaneity of personal thinking of man. At the same time this unity of education and education effectively enabling the process of individualization of a man and will destroy the ideological tendency to preserve the principle of anti-individualism in the upbringing. This will happen due to the active participation of the new individuum, a person who is able to consciously resist any ideological influences on the collective consciousness of society.
