В статті визначено обмеженості наявних пояснень походження філософської дискусії –
соціогенного, гносеогенного, міфогенного. Показано, що два перших підпорядковуються
третьому, але не знімають питання, чому міф трансформувався у логос. Доведено, що знання і соціальні новації не могли зламати міф, оскільки він тисячоліттями не помічав і відштовхував невідповідне йому. Звернена увага на феномен міста, як простору взаємодій між міфами („війни міфів” щодо домінації їх тотемів). Доведено, що опозиція „міфілософія” є опосередкованою. Посередник – релігія, що виникає у цивілізаційні часи з перемогою певних міфів і закріпленням домінантного стану їх богів. Потреби узагальнення і зберігання міфорелігійної сакральної
інформації призводять до появи позаіндивідуальних носіїв і феномену відчуженого тексту. Точне розпредметнення текстів, якого жорстко вимагала школа, породжує стійку протестну складову
суб’єктивності учня. В результаті зусиль по її подоланню суб’єктивність набуває нових
здатностей – герменевтичних, об’єктивістсько-феноменологічних, рефлексивних,компаративних, систематизаторських, генерелізуючих тощо. Вони – основа філософського дискурсу, показано у статті.
The article touches upon the essential mission of ancient education and school in the origin of the philosophical discourse.
Showed the main steps of myth’s transformation into philosophy – „myth’s wars”, „myth selfconsciousness”, „generalization”, „objectivity” „conformity with a laws” etc. Prowed, that forcible
methods of religious education of those times determined a strong protest, which induced philosophical subjectivity, capable of non-mythological discourse.
