Разом з початком постмодернізму в філософію ввірвалися не лише нові тенденції чи зміни векторів філософування, або ж можливості міждисциплінарних вторгнень, але й сформувалося стійке коло проблем, які не тільки занурили мисленнєві операції вглиб найрізноманітніших концептів, а й вишикувалися навколо самого префіксу «пост-». Адже з постмодернізму починається затяте жонглювання всілякими префіксами типу: «транс», «гіпер», «альтер» тощо, та накладання їх на всілякі «ізми» (трансгуманізм, метамодернізм, гіперреалізм тощо). Не оминули подібні маніпуляційні механізми впливу на префікси і сам префікс «пост-», оскільки його вплив поширився на безліч категорій філософії, наприклад: пост-правда, пост-іронія, пост-людина та інше. Враховуючи вищезазначене, слід звернути увагу на те, що всі ці породження мають не однозначне тлумачення, а водночас і нез’ясовану «натальну карту». Оскільки, одні мислителі вважають, що всі ті явища, які виникають після постмодернізму є засвідченням смерті останнього, інші ж схиляються до думки, що саме трансформаційні зміни призводять до виникнення всіх можливих наступних породжень/вироджень. В даній статті, ми розглянемо явище постдокументалістики, яке наразі переважно розгортається в площині візуального та спробуємо з’ясувати чи виступає вона подоланням візуальності постмодернізму, чи все ж таки є трансформацією останньої. Задля ілюстрації та характеризування нами було обрано переважно область кінематографу та фотографії.
Вместе с постмодернизмом в философию ворвались не только новые тенденции или изменения векторов философствования, или же возможности междисциплинарных вторжений, но и сформировался устойчивый круг проблем, которые выстроились именно вокруг приставки «пост». Именно с постмодернизма начинается упорное жонглирование всевозможными приставками типа «транс», «гипер», «альтер» и т.д., и наложения их на всевозможные «измы» (трансгуманизм, метамодернизм, гиперреализм и т.д.). Не обошли подобные манипуляционные механизмы влияния на префиксы и сам префикс «пост-», поскольку его влияние распространилось на множество категорий философии, например пост-правда, пост-ирония, пост-человек и прочее. Учитывая вышесказанное, следует обратить внимание на то, что все эти порождения имеют неоднозначное толкование, а одновременно и невыясненную «натальную карту». Поскольку одни мыслители считают, что все те явления, которые возникают после постмодернизма является удостоверением смерти последнего, другие же склоняются к мнению, что именно трансформационные изменения приводят к возникновению всех возможных следующих порождений/вырождений. В данной статье, мы рассмотрим явление постдокументалистики, которое сейчас в основном разворачивается в плоскости визуального, и попробуем выяснить выступает ли она преодолением визуальности постмодернизма, или все же является трансформацией последней.
Together with postmodernism, not only new tendencies or changes in the vectors of philosophizing, or the possibility of interdisciplinary incursions, broke into philosophy, but also formed a stable circle of problems that lined up exactly around the prefix «post». It is with postmodernism that the stubborn juggling of all kinds of consoles like «trans», «hyper», «alter», etc., and their imposition on all kinds of «isms» (transhumanism, metamodernism, hyperrealism, etc.). Such manipulation mechanisms of influence on prefixes and the prefix «post-» itself have not bypassed, since its influence has spread to many categories of philosophy, for example, post-truth, post-irony, post-human and so on. Considering the above, one should pay attention to the fact that all these generations have ambiguous interpretation, and at the same time an unexplained «natal chart». Since some thinkers believe that all those phenomena that occur after postmodernism are evidence of the death of the latter, others are inclined to believe that it is transformational changes that lead to the emergence of all possible next products/degenerations. In this article, we will look at the post-documentary phenomenon, which is now largely unfolding in the visual plane, and try to find out whether it is an overcoming of the visibility of postmodernism, or is still a transformation of the latter.
