Філософській підхід до будь якого соціально
значимого предмету полягає передусім у виявленні його смисложиттєвих домінант. Якщо в цьому ключі поглянути на феномен освіти, то найчастіше граничний сенс її зводиться до функціонального виміру – сіяти розумне, добре, вічне. Отож філосо фія освіти виявляє безпосередній зв’язок із смисло життєвими орієнтирами як граничними засадами
легітимації соціальних інститутів (смислів), форм життя та соціальних практик. Проте сучасна освітня парадигма багато в чому ще зберігає інтенції епохи Просвітництва, тобто класичного типу раціональності. У практиці
викладання соціальних та гуманітарних дисциплін все ще спостерігається
догматизм у тлумаченні фундаментальних цінностей, сутності самості людини, соціальних процесів та інститутів без урахування розвитку логіки соціальних наук в процесі зміни філософських парадигм.
У статті пропонується методологічний аналіз проблеми легітимації в контексті становлення загальної методології соціальних наук та її транс формації в процесі переходу від класичної до некласичної науки, які взасадничені, відповідно, на класичному і некласичному ідеалі раціональності. На філософсь кому рівні цьому відповідає зміна парадигми від філософії свідомості
(епістемологічної парадигми) до комунікативної філософії. Формування пере думов комунікативної моделі легітимації соціальних інститутів аналізується в поняттєвих рамках філософії практики, німецького історизму та неокан тіанства, соціологічного нормативізму М. Вебера.
Essence of philosophical approach, applying it to any socially important object, lies in explication of its vitally important sense. If a phenomenon of edu cation is seen in this light, an eventual sense is more often comprehended in its functional dimension – to spread the reasonable, kind, eternal. Therefore, phi losophy of education is connected with the vital reference points as eventual principles of social institutes’ (senses’) legitimacy, styles of life and social prac tices. But the contemporary paradigm of education is still keeping intentions of the Age of Enlightenment, mainly the classical type of rationality. In practice of social science’s and the humanities’ teaching there is still dogmatism in the interpretation of life values, essence of human being peculiarity, social process
es and institutes regardless the development of social science’s logic with a change of philosophical paradigms. The article presents a methodological analysis of legitimacy problems in the context of general methodology of social science development and its trans formation in transition from classical to non classical ideal of rationality. On philosophical level it corresponds with a change of paradigm from philosophy of comprehension (epistemological paradigm) to communicative philosophy.
Creation of the necessary prerequisites of social institutes’ communicative model is analyzed in the framework of philosophy of practice, German histor izm and neokant, sociological normativizm of Max Weber.
