Стаття присвячена малодослідженій в духновичознавстві темі – історіографії міжвоєнного періоду (1914–1939) – важливого етапу дослідження педагогічної і культурно-освітньої діяльності О. Духновича, етапу збирання і нагромадження фактичного матеріалу, політико-ідеологічних суперечок, прямолінійних суперечливих висновків і тверджень. Критично досліджено підсумки попередніх досліджень постаті О. Духновича. Здійснено аналіз позитивних сторін і вад основних напрямів тогочасної історіографії (російської, місцевої "карпаторуської", "угроруської" та "української ("народовецької"). Зроблено узагальнюючий висновок про те, що надпродуктивним був український напрям, репрезентований В. Гренджа-Донським, А. Волошиним, та ін., попри те, що концепція наукового розуміння спадщини
О. Духновича в 20–30-і рр. ХХ ст. так і не була вироблена.
Статья посвящена малоизученной в духновичоведении теме – историографии межвоенного периода (1914–1939) – важного этапа исследования педагогической и культурно-образовательной деятельности А. Духновича, этапа сбора и накопления фактического материала, политико-идеологических споров, прямолинейных противоречивых выводов и утверждений. Критически исследованы итоги предыдущих исследований фигуры А. Духновича. Осуществлен анализ положительных сторон и недостатков основных направлений тогдашней историографии (русской, местной "Карпаторусской", "угрорусской," и Украинской ("народовецкой"). Сделано обобщающий вывод о том, что успешным было украинское направление, представленное В. Гренджа-Донским, А. Волошиным и др. Несмотря на то, что концепция научного понимания наследия А. Духновича в 20–30-е гг. ХХ в. так и не была произведена.
This article is devoted to the little-investigated theme – historiography of the interwar period (1914–1939) – an important stage in the study of O. Dukhnovych’s pedagogical and cultural-educational activity. It was a stage of collection and accumulation of factual material, political-ideological disputes, straight forward and contradictory conclusions, assertions. The results of previous studies of the figure of O. Dukhnovych are critically researched. The analysis of the positive aspects and defects of the main directions of the contemporary historiography (like Russian, local "Carpathorusian", "Ugrohungarian" and Ukrainian ("Narodovetskii") is carried out. The author came to the conclusion about the success of Ukrainian movement which was presented by V. Grenzha-Donskii, A. Voloshyn, etc. Despite the fact that the concept of scientific understanding of the heritage of O Dukhnovych in the 20–30’s of the 20th century was never introduced.
