Роль кінематографічної реальності в сфері буття людини

Abstract

За все коротке життя кінематографу, він так і не був ґрунтовно роз’яснений в рамках філософської теорії. Небагато кіномайстрів і мислителів відчували те, що відчуває наразі сучасник – силу і тяжіння до кінематографа не як до окремого виду гри чи імітації реальності, а як до важливого та фундаментального прояву "людяного". Це важливо, бо кіно не тільки стикається з вічним, воно є його провідником. Оскільки, кінематограф – мистецтво дуже молоде та специфічне, ми маємо змогу бачити, як всього за сто років відбувся бурхливий розвиток інструментарію, від найпримітивнішої плівки та зйомки до найновітніших камер, прийомів монтажу, передачі видимого тощо. Але ці питання, та дискусії, які виникали раніше, торкалися більше культурологічного аспекту ніж філософського. Це, в деякій мірі, вплинуло на розвиток думки про кіно в цілому. Задача полягає в тому, щоб на підставі філософського акту та інструментарію окреслити поле кінематографа, зрозуміти як він себе відкриває людині, умови та кондиції його існування. Для того, щоб вести пошук саме в визначеному руслі, треба сказати, що як такої єдиної термінології не існує і багато понять ще не були проблематизовані і виокремленні. Основне, що дає змогу вийти на цей рівень – це концепт миттєвості. Він допомагає подивитися на кінематограф, як на нову реальність зі своїми смислами, та своїм специфічним проявом. Це дасть змогу відповісти на питання, що виникають: "як кінематограф залежить від темпоральності", "Що є миттєвість?", "Якою вона є в цьому контексті?", "Що є кіно в філософському контексті?", "Що дає підстави думати про зв’зок кінематографу із філософією?". Метафізика дозволяє бути філософії як можливості казати про вічне. Де немає метафізики, там відсутня й філософія, а на тому пустому місці виникає формалізм, який є просто порожньою формою, зацикленою на собі. Питання про філософію кіно тут постає теж досить різко. Автор з’ясовує, чи є щось вічне в кіно, або людина просто має справу із копією, з ілюзією, яка легко розсіюється?

За короткую жизнь кинематографа, он так и не был основательно разъяснен в рамках философской теории. Немного киномастеров и мыслителей чувствовали то, что чувствует сейчас современник — силу и притяжения к кинематографу не как отдельному виду игры или имитации реальности, а как к важному и фундаментальному проявлению "человеческого". Это важно, потому что кино не только сталкивается с вечным, оно является его проводником. Поскольку кинематограф — искусство очень молодое и специфическое, мы можем видеть, как всего за сто лет состоялось бурное развитие инструментария: от самой примитивной пленки и съемочной техники, до новейших камер, приемов монтажа и передачи видимого. Но эти вопросы, и дискуссии, которые возникали ранее, касались больше культурологического аспекта, чем философского. Такая атмосфера повлияла на развитие мысли о кино в целом. Задача состоит в том, чтобы на основании философского акта и инструментария очертить поле кинематографа, понять, как он себя открывает человеку, условия и кондиции его существования. Чтобы вести поиск в том русле, которое мы определили, надо предупредить, что не существует единой философской терминологии. Многие понятия еще не были проблематизованы и выделены. Главное, что дает нам возможность выйти на новый уровень — это концепт мгновения. Он помогает посмотреть на кинематограф, как на новую реальность со своими смыслом и специфическим проявлением. Такой подход позволит ответить на возникающие вопросы: "Как кинематограф зависит от темпоральности?", "Что есть мгновение?", "Какой она в этом контексте?", "Что есть кино?", "Что дает основания думать про связь кинематографа с философией?". Метафизика позволяет быть философии, как возможности говорить о вечном. Где нет метафизики, там отсутствует и философия, а на том пустом месте возникает формализм. Вопрос о философии кино здесь возникает тоже довольно резко. Автор исследует, есть ли что-то вечное в кино, или мы просто имеем дело с копией, с иллюзией, которая легко рассеивается?

For a short life of cinema, he was never thoroughly explained in the philosophical theory. Some of the filmmakers and thinkers felt what the contemporary now feels - the force and attraction to the cinema not as a separate kind of game or imitation of reality, but as an important and fundamental manifestation of the "human". This is very important, because cinema not only faces the eternal, it is its conductor. Since the cinematography is very young and specific, we can see how in 100 years the rapid development of the instrumentation took place: from the most primitive film and shooting equipment, to the newest cameras, installation techniques and the transmission of the visible. But these questions, and the discussions that arose earlier, concerned a more cultural aspect than a philosophical one. Such an atmosphere influenced the development of thought about cinema in general. Our task is to delineate the field of cinematography, with the help of an acute philosophical view and tools, to understand how it reveals itself to a person, the conditions and conditions of its existence. To conduct a search in the channel that we have identified, we must warn that there is no single philosophical terminology. Many concepts have not yet been problematized and isolated. The main thing that gives us the opportunity to reach a new level is the concept of an instant. He helps to look at the cinema as a new reality with its own meaning and specific manifestation. This approach will answer the emerging questions: "How does cinematography depend on temporality?", "What is the moment?", "What is it in this context?", "What is the movie?", "What gives reason to think about the connection of cinema with philosophy ?". As we know, metaphysics works with unshakable, eternal structures, and it allows us to be philosophy as an opportunity to talk about the eternal. Where there is no metaphysics, there is no philosophy, and on that empty place there is a formalism. The question of the philosophy of cinema here is also quite dramatic. Is there something eternal in the movie, or are we just dealing with a copy, with an illusion that is easily dissipated?