Заснований на сучасній французькій соціально-політичній філософії, цей текст стосується парадоксальної ситуації, у якій інтерпретація
суспільства, як і відносини між індивідуумом та суспільством, залишаються двозначними, навіть якщо виникають автономність та
проблема соціального: автономія знаходиться у пастці між трансцендентністю та іманентністю. Сучасність – це визнання суспільством необхідності створення своїх власних міфів. Традиційні суспільства не ставилися до своїх міфів як до власно створеного продукту. Проте, після розкриття і зникнення традиційних релігійних орієнтирів, суспільство створює для себе нові, щоб залишити соціальне на відстані. Таким чином, соціальне створює дистанцію до себе самого і
дзеркало для себе, щоб сприймати себе і працювати над собою. У статті розглядається питання, чому так відбувається, а також розкривається різниця між гетерономною та автономною автотрансцедентністю.
Grounded in newer French socio-political philosophy, this text deals with the paradoxical situation in which the interpretation of society as well as the
relation between the individual and the social remains ambiguous even though autonomy and interrogation of the social emerges: Autonomy remains trapped between transcendence and immanence. Modernity is when society claims to know that it has to produce its own myths. Traditional societies did not relate to their myths as if they were their own products. Nevertheless, as soon as the traditional religious points of reference are disclosed and disappear, the community gives itself new points of reference in order to put the social at a distance. Thus the social creates a distance to itself and a mirror for itself in order to perceive itself and work upon itself. The article explores the questions of why this is so and the difference between heteronomous and autonomous autotranscendence.
