Трансдисциплинарность: постнеклассический ракурс рецепции

Abstract

В статье представлен анализ явления трансдисциплинарности, осуществляемый в рамках постнеклассической традиции в работах российского философа Л.П.Киященко. Делается вывод о том, что современная постнеклассика представляет собой не только полидисциплинарую нишу, исследующую синергетические концепты, различные проблемы сложности. В рамках постнеклассики были сформированы важнейшие концептуальные конструкты – типы научной рациональности (В.С.Степин). Осмысление этих конструктов способствовало формированию и развитию особого «рекурсивного» метода (Э.Морен, В.И.Аршинов, В.С.Степин), который может быть применен и для анализа трансдисциплинарности. Этот метод рассматривается как один из первых путей, связанных с прояснением представлений об интенсивной эволюции (Э.Ласло). Зафиксированы основные тематические линии философии трансдисциплинарности. Первая тема развивается в контексте с исследованиями сложного трансдисциплинарного субъекта. Тема вторая формируется в результате осмысления новых, нетоталитарных подходов к пониманию целостности. Тема третья связана с освоением онтологии трансдисциплинарности. В этой связи обсуждаются практики интеллектуальной сонастройки философа с универсумом путем выявления новой группы актуальных универсалий.

У статті представлений аналіз явища трансдисциплiнарностi, здійснений у рамках постнекласичної традиції в роботах росiйського фiлософа Л.П.Кiященко. Робиться висновок про те, що сучасна постнекласика є не лише полiдисциплiнарною нішею, у якiй досліджуються синергетичні концепти, різні проблеми складності. У межах постнекласики були сформовані найважливіші концептуальнi конструкти – типи наукової раціональності (В.С.Стьопiн). Осмислення цих конструктiв сприяло формуванню й розвитку особливого “рекурсивного” методу (Е.Морен, В.І.Аршинов, В.С.Стьопiн), який може бути застосований і для аналізу трансдисциплiнарностi. Цей метод розглядається як один з перших шляхів, пов’язаних з проясненням уявлень про інтенсивну еволюцію (Е.Ласло). Зафіксовані основні тематичні лінії філософії трансдисциплiнарності. Перша тема розвивається у контекстi досліджень складного трансдисциплiнарного суб’єкта. Тема друга формується в результаті осмислення нових, нетоталітарних підходів до розуміння цілісності. Тема третя пов’язана з освоєнням онтології трансдисциплiнарності. В зв’язку з цим обговорюються практики інтелектуального осягнення фiлософом унiверсуму, наслiдком чого є виявлення нової групи актуальних універсалій.

Based on post-non-classical tradition presented by the works of the Russian philosopher L.P.Kiyaschenko the phenomenon of transdisciplinarity is analyzed in the given article. It is concluded that post-non-classics is not only multidisciplinary niche for exploring of synergistic concepts, various problems of complexity. The most important conceptual constructs, for example, the types of scientific rationality (V.S.Stepin) were formulated within post-non-classics. Understanding these constructs has promoted the formation and development of a special “recursive” method (E.Moren, V.I.Arshinov, V.S.Stepin), that can be applied to the analysis of transdisciplinarity. This method is considered as one of the first step towards clarifying ideas about the intensive evolution (E.Laslo). The thematic lines of philosophy of transdisciplinarity are fixed. The first theme is developed in the context of a transdisciplinary study of complex subject. The second theme is formed as a result of new thinking, the nontotalitarian approaches to the understanding the integrity. The third theme is connected with the development of transdisciplinarity ontology (TD ontology). In this regard, we discussed the practice of intellectual conceptualization of universe by philosopher, the result of which is identifying a new group urgent universals.