У дисертації презентовано теоретико-експериментальне дослідження розвитку
соціальної справедливості у педагогічній взаємодії. Проаналізовано наукові підходи вивчення змісту та сутності соціальної справедливості у психології, висвітлено психологічні особливості справедливості у соціальній взаємодії, розкрито феноменологію
соціальної справедливості у взаємодії учасників освітнього процесу. Теоретично визначено зміст та сутність поняття соціальної справедливості у педагогічній взаємодії, її
детермінанти. Здійснено психологічний аналіз соціальної справедливості вчителя,
визначено структурні складові цього особистісного утворення (когнітивно-інформаційна,
емоційно-ціннісна, мотиваційно-конативна), механізми (ціннісна рефлексія, соціальна
ідентифікація, ціннісна саморегуляція), обґрунтовано критерії (осмислене прийняття
соціальних норм і моральних імперативів, ціннісне ставлення до учасників педагогічної
взаємодії, моральна поведінка у педагогічних взаємодіях), показники й рівні (високий,
середній, низький) його розвитку. Емпірично досліджено соціальні умови, психологічні
чинники соціальної справедливості у педагогічній взаємодії, структуру соціальної
справедливості вчителів з різним терміном педагогічного стажу, механізми
досліджуваного утворення. Встановлено ряд закономірностей розвитку соціальної
справедливості у педагогічній взаємодії. Презентовано зміст психологічної програми
розвитку потенціалу соціальної справедливості у педагогічній взаємодії, доведено її
ефективність та доцільність впровадження у практику роботи загальноосвітніх
навчальних закладів.
В диссертации представлено теоретико-экспериментальное исследование развития
социальной справедливости в педагогическом взаимодействии. Проанализированы научные подходы изучения содержания и сущности социальной справедливости в
психологии, освещены психологические особенности справедливости в социальном
взаимодействии, раскрыто феноменологию социальной справедливости во
взаимодействии участников образовательного процесса.
Обоснованы ценностно-диалогический подход, который выступил
методологической основой разработки концепции развития социальной справедливости в
педагогическом взаимодействии, и его принципы (объективация ценности социальной
справедливости учителя, трансформация мотива справедливых действий учителя в его
профессинальную ценность социальную справедливость, соотносительность
общественной, личностной и профессиональной ценностей социальной справедливости
учителя, актуализация ценностно-смысловых позиций участников педагогического
взаимодействия относительно социальной справедливости в процессе диалогического
общения). Теоретически определено содержание и сущность понятия социальной
справедливости в педагогическом взаимодействии, ее детерминанты – социальные
условия (полисубъектность связей в образовательном процессе, сотворчество учителя и
учеников при решении важных вопросов, демократический стиль педагогического
общения), психологические факторы (рефлексивность, ответственность, эмпатийность,
толерантность, коммуникабельность учителя). Осуществлен психологический анализ
социальной справедливости учителя, определены структурные составляющие этого
личностного образования (когнитивно-информационная, эмоционально-ценностная,
мотивационно-конативная), механизмы (ценностная рефлексия, социальная
идентификация, ценностная саморегуляция). Подобран комплекс психодиагностических методик для эмпирического изучения
исследуемого образования, обоснованы критерии (осмысленное принятие социальных
норм и моральных императивов, ценностное отношение к участникам педагогического
взаимодействия, моральное поведение в педагогических взаимодействиях), показатели и
уровни (высокий, средний, низкий) его развития. Эмпирически исследованы социальные
и психологические условия социальной справедливости в педагогической
взаимодействия, структура и механизмы развития социальной справедливости учителей с
разным сроком педагогического стажа. Установлен ряд закономерностей развития
социальной справедливости в педагогическом взаимодействии. Представлено содержание
психологической программы развития потенциала социальной справедливости в
педагогическом взаимодействии, доказана ее эффективность и целесообразность внедрения в практику работы современной школы.
The dissertation presents a theoretical and experimental study on development of social
justice in pedagogical interaction. In the dissertation the scientific approaches the study of social
justice meaning and essence in psychology are analyzed, psychological peculiarities of justice in
social interaction are described, the phenomenology of social justice in pedagogical interaction
discovered. The essence and meaning of the concept of social justice in pedagogical interaction
are theoretically defined. A psychological analysis of the social justice in a teacher's personality
is carried out, the structural components of this personality entity (cognitive-informational,
emotional-value-based, motivational-connative) and mechanisms (value-basedreflection,
socialidentification, value-basedself-regulation) a redefined, criteria (sensibleadoption of social
norms and moral imperatives, value-based attitude to participants of pedagogical interaction,
moral behavior in pedagogical interactions) as well as indicators and levels of its development
(high, medium, low) are explained.The social conditions and psychological factors of social
justice in pedagogical interaction, peculiarities of development of social justice with in
personalities of teachers with different terms of pedagogical experience and mechanisms of the
entity under the study are empirically analyzed. A number of regular patterns in development of
social justice in pedagogical interaction disestablished. The content of the psychological program
for developing the potential of social justice in pedagogical interaction ispresented, its efficiency
and expediency in practical implementation into the work of general educational institutions
disproved.
