DSpace at library NPU Dragomanova » Автореферати та дисертації » Автореферати »

Please use this identifier to cite or link to this item: http://enpuir.npu.edu.ua/handle/123456789/24751
Title: Сучасна православна теологія діалогу: філософсько-релігієзнавчий аналіз
Authors: Іщук, Наталія Василівна
Keywords: теологія діалогу
теодіалогіка
діалог
спілкування
відносини
койнонія
неокойнонія
неотрайб
еклезія
спільнота
соціальність
етика
теология диалога
теодиоалогика
диалог
общение
отношения
койнония
неокойнония
неотрайб
эклессия
общность
социальность
этика
theology of dialogue
theodialogic
dialogue
communication
relations
koinonia
neo-koinonia
neo-tribe
ecclesia
community
sociality
ethics
Issue Date: 2019
Publisher: НПУ імені М. П. Драгоманова
Citation: Іщук, Наталія Василівна. Сучасна православна теологія діалогу : філософсько-релігієзнавчий аналіз : автореф. дис. ... докт. філос. наук : 09.00.11 - релігієзнавство / Іщук Наталія Василівна ; [наук. консультант Чорноморець Юрій Павлович] ; М-во освіти і науки України, Нац пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. - Київ, 2019. - 40 с.
Abstract: У дисертаційному дослідженні здійснено комплексний аналіз системи православної теології діалогу, визначено її базові принципи та конкретні форми вияву в контексті антропологічного та соціально-етичного вчення православних церков. З урахуванням ідей комунікативної філософії, соціальної філософії, теорії складних систем, теорії розв’язання конфліктів проведено комплексне релігієзнавчо- філософське дослідження особливостей сутності й специфіки теології діалогу як дискурсу сучасної теології, що дозволило визначити чинники та механізми його самовиявлення у сучасному суспільстві. Запропоновано авторську концепцію прояснення змісту поняття «діалог», подану не тільки в річищі комунікативних, а й діяльнісних відносин – відносини (взаємини, стосунки) універсалій; з позицій модусу тривання та модусу праксису. Обґрунтовано авторське бачення феномену «койнонії» як найбільш повного втілення досвіду християнського діалогізму і доведено методологічну доцільність розрізнення койнонії-теорії (теології діалогу) та койнонії-праксису (спільності у спілкуванні або спілкування у спільності) з Творцем. Пріоритетним напрямом дослідження обрано койнонію-громаду, тобто спільність вірян у спілкуванні, яка в культурно-історичному ключі пройшла низку суспільно і політично зумовлених трансформацій – від спільноти духу (громади- койнонії) у бік його топологічного (громади-парафії) та організаційного (громади- еклезії) самовиявлення власної сутності. Згідно із текстами представників сучасної православної теології, обґрунтовані такі принципи теології діалогу: принцип «іпостась-у-відношеннях», принцип підтвердженого діалогу, принцип асиметрії спілкування, принцип євхаристійно-літургійного центризму, принцип емпіризму, принцип пізнання через спілкування. В контексті критично переосмислених тенденцій розвитку сучасного суспільства запропонована трирівнева модель діалогізації сучасного православ’я. На рівні православної громади (громади- неокойнонії) – на засадах громади-неотрайбу, що представляє собою інтерсуб’єктивну екзистенційну спільноту, згуртовану не тільки на основі спільної віри, а й спільних інтересів та переживань. На рівні підсилення діалогу православ’я зі світом – за посередництвом адаптивно-адаптативного потенціалу систематизованих нами принципів сучасної православної теології діалогу. На рівні налагодження екуменічного діалогу та будь-якого діалогу, що містить конфронтаційну складову, – на засадах не доктринального діалогу, (перспективно – ризоморфного діалогу), відбудованого на грунті політики визнання (діалогічного мультикультуралізму). Запропоновано концепт «теодіалогіка», який може стати не тільки ідеальним типом, а й програмою діалогізації православ’я та досягнення консенсусу між представниками різних християнських конфесій, насамперед в Україні. В основі концепту «Теодіалогіка» покладена ідея Православної громади та Православної церкви як «діалогу діалогів», коли основним осередком (вузлом) діалогізму виступає православна громада. Обґрунтовано що формування теоретичного ядра програми «Теодіалогіка» повинно відбуватися з залученням принципів філософської та наукової діалогіки, закладених В. Біблером і Е. Мореном, що дозволить визнати важливість діалогічної дійсності та сумісних зусиль у спільній справі навіть за наявності суперечностей чи антагонізмів, залучивши етику як «мову» теодіалогіки, плідну як з позиції універсального протоколу смислу, так і суспільних запитів щодо Церкви, наявних у сучасному соціумі.
В диссертационном исследовании осуществлен комплексный анализ системы православной теологии диалога, определены ее базовые принципы и конкретные формы проявления в контексте антропологического и социально-этического учения православных церквей. С учетом идей коммуникативной философии, социальной философии, теории сложных систем, теории разрешения конфликтов проведено комплексное философско-религиоведческое исследование сущности и специфики теологии диалога как дискурса современной теологии, что позволило определить факторы и механизмы его самовыражения в современном обществе. Предложено авторскую концепцию прояснения содержания понятия «диалог», представленную не только в русле коммуникативных универсалий, а и отношений (взаимоотношений); с позиций модуса длительности и модуса праксиса. Обосновано авторское видение феномена «койнония» как наиболее полного воплощения опыта христианского диалогизма и доказано методологческую целесообразность различения койнонии-теории (теологии диалога) и койнонии-праксиса (общности в общении или общения в общности) с Творцом. Приоритетным направленим исследования избрано койнонию-общину, то есть общность верующих в общении, которая в культурно-историческом ключе прошла ряд общественно и политически обусловленных трансформаций – от общности духа (общины-койнонии) в сторону топологического (община-приход) и организационного (община-эклессия) самовыражения общинности. Согласно текстов представителей современной православной теологии, обоснованы такие принципы теологии диалога: принцип «ипостась-в-отношениях», принцип подтвержденного диалога, принцип ассиметрии общения, принцип евхаристично-литургийного центризма, принцип эмпиризма, принцип познания через общение. В контексте критически переосмисленных тенденций развития современного общества предложена трехуровневая модель диалогизации современного православия. На уровне православной общины (общины-неокойнонии) – на основании общины-неотрайба, которая представляет собой интерсубъективную экзистенциальную общность, сплоченною не только на основе разделенной веры, но и общих интересов и переживаний. На уровне усиления диалога православия с миром – посредством адаптивно-адаптативного потенциала систематизированных нами принципов современной православной теологии диалога. На уровне налаживания экуменического диалога и какого-либо диалога, который содержит конфронтационную составляющую, – на принципах недоктринального диалога, (перспективно – ризоморфного диалога, точнее, политики признания (диалогического мультикультурализма). Автором предложен концепт «теодиалогика», который может стать не только идеальным типом, но и программой диалогизации православия и достижения конкенсуса между представителями различных христианских конфессий, прежде всего в Украине. В основе концепта «Теодиалогика» положена идея Православной общины и Православной церкви как «диалога диалогов», когда основным центром (узлом) диалогизма выступает православная община. Обосновано, что формирование теоретического ядра программы «Теодиалогика» должно происходить с заимстованием принципов философской и научной диалогики, обоснованных В. Библером и Э. Мореном, что позволяет признать важность диалогической действительности, а также совместных усилий в общем деле даже при наличии противоречий или антогонизмов, а также задействовать этику как «язык» теодиалогики, плодотворный как с позиции универсального протокола смысла, так и общественных ожиданий относительно Церкви, имеющихся в современном социуме.
The complex analysis of the system of Orthodox theology of dialogue was carried out, its basic principles and certain forms of expression in the context of the anthropological and socio-ethical doctrines of the Orthodox churches were determined. Taking into account the ideas of communicative philosophy, social philosophy, the theory of complex systems, the theory of conflict resolution, a complex religious-philosophical study of the peculiarities of the essence and specificity of dialogue theology as a discourse of modern theology was conducted, which allowed determining the adaptive factors and mechanisms of its self-expression in modern society. The author's concept of clarification of the concept of "dialogue", presented not only in the sense of communicative, but also activity relations - intercommunication (interaction, intercourse) of universals - is proposed from the standpoint of the modus of duration and the praxis modus. The author's vision of the phenomenon of "koinonia" as the most complete embodiment of the Christian experience in dialogism with the Creator, the methodological expediency of distinguishing between the koinonia-theory (the theology of dialogue) and the koinonia- praxis (communion in communication or communion in commonality) are grounded. The Koinonian community has been chosen as the priority direction of the study, which is the communion of the faithful in communication, and in relation to culture and history it has undergone a number of socio-political transformations. It has been proved that in the philosophy and theology of the 20 th - the beginning of the 21 st centuries, except the theological approach to communication presented by J. Zizioulas, Patriarch Bartholomew, K. Ware, G. Zaworszynsky and their philosophical predecessors such as M. Buber and E. Levinas, the Theo-aesthetical approach of D. Garth and the Theo-phenomenological approach of G. P. Manoussakis were actualized. Each of these approaches has its own advantages that allow us to feel, perceive, and comprehend the horizons of our ability to communicate with the Creator. The disadvantages point to their limited nature of the threat of generating communicative simulations – distorted, false attempts at the Communion. It has been substantiated that the experience of Christian dialogism most fully manifests itself in the phenomenon of koinonia as a collective form of religious experience, which foresaw a distance between God and man, aimed not at merging with God, but at communion in the intention to unite with Him. Concerning the priority accents we chose in relation to koinonia-praxis, our study has given preference to koinonia-community; that is the community of believers in communication. As a result of the cultural-historical analysis of the koinonial type of sociality, a number of socio- political transformations have been discovered – from the community of spirit (community-koinonia) towards its topological (community-parish) and organizational (community-ecclesia) functioning; from the "internal" dialogue to strengthening the "external" dialogue – the dialogue of ecclesia with the state and society, which helps to clarify the probable adaptive changes from the side of ecclesia in the future. Emphasizing systematically the common discourse of the koinonian paradigm, we came to the conclusion that the main ideological sources of Orthodox theology of dialogue were the ideas of St. Athanasius and the fathers of Cappadocia – Basil the Great, Gregory the Theologian (Nazianzin) and Gregory of Nyssa. In the Orthodox theology of the 20 th and 21 st centuries the most notable influence on the koinonial doctrine was the koinonia concept of M. Afanasyev and the doctrine of "communion" by J. Ziziulas. It is found that the basic semantic aspects of the phenomenon of "koinonia," according to the texts of the representatives of modern Orthodox theology is the principle of "hypostasis-in-relations", the principle of a confirmed dialogue, the principle of asymmetry of communication, the principle of Eucharistic-liturgical centrism, the principle of empiricism, the principle of cognition through communication. Some important trends and critical reflection of modernity relevant to the koinonial type of dialogism are generalized including the following: the dominance of consumer society values, individualization and atomization, the dilution of a stranger’s status in modern society, the systemic crisis of sociality, and the significant transformations of communicative culture of a modern man. It is shown that these tendencies, with some exceptions, have predominantly an anti-koinonial potential that requires adoption of some adaptive mechanisms of Orthodoxy. The three-level model of a dialogic nature of modern Orthodoxy is substantiated. At the level of the Orthodox community (the dialogue about shared values) it is done through tribelisation of the community. Under the Orthodox community-neo-tribe (community- neo-koinonia) we mean the intersubjective existential community in the coexisting experience of God’s being, united not only on the basis of the common faith, but also the common interests and emotional experience. At the level of strengthening the dialogue of Orthodoxy with the world – through the adaptive potential of the systematized principles of the modern Orthodox theology of dialogue, when each of them, in this or that extent, contains the loci of convergence of the value paradigm of Orthodoxy and the realities of modern society. At the level of establishing of an ecumenical dialogue and any dialogue that includes a confrontational component (the dialogue about current and shared values) – the main locus of interests convergence of communicating sides should not be any doctrinal dialogue – the prototype of a rhizomorphic dialogue, rebuilt on the basis of a recognition policy, so to say, dialogical multiculturalism. The concept of "theodialogic" is proposed, which is a theoretical model and is based on the idea of the Orthodox community and the Church as a "dialog of dialogues", when the Orthodox community acts as the main centre (unit) of dialogism. A dialogic community generates a dialogical church. The Dialogical Church creates a dialogical position to other religions and the modern world in general, which, of course, is an ideal type. The theoretical core of theodialogic should be formed with the involvement of the philosophical and scientific dialogic laid down by V. Bibler and E. Morin, which will allow recognizing the importance of the dialogical reality and joint efforts in a common cause, even in the presence of contradictions or antagonisms. The predominant language of theodialogic should be the ethics that can offer a universal and the most appropriate sense protocol to meet the needs of no doctrinal dialogue on the one hand, and on the other hand, it can offer a request of the Church as the moral arbiter of society existing in most countries of the Orthodox tradition.
URI: http://enpuir.npu.edu.ua/handle/123456789/24751
Appears in Collections:Автореферати

Files in This Item:
File Description SizeFormat 
Ishyk.pdf543.83 kBAdobe PDFView/Open


Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.