У дисертації вперше в українському релігієзнавстві запропоновано
комплексний філософсько-релігієзнавчий аналіз православної думки епохи
постмодерну. Джерелами формування нової парадигми православної теології, якою
є постнеопатристика, стали літургійне богослов’я, біблійна теологія та
екзистенціалізм. Становлення постнеопатристики як особливої парадигми
завершилося в результаті формування постмодерної «теоестетики» як феноменології
чуттєвого переживання присутності апофатичного Бога і герменевтики причетності
до абсолютних трансценденталій краси, істини та любові. Специфічними рисами антропологічного вчення постнеопатристики стали визнання екстатичності
екзистенції, етико-онтологічне вчення про необхідність абсолютного прийняття
«іншого», позитивна оцінка різноманіття ідентичностей, заперечення існування
дуалізму раціонального і чуттєвого. Представники постнеопатристики представили
власну політичну теологію, яка систематично обґрунтовує демократичні цінності та
принципи, пацифізм і методи посткапіталістичної солідарності. У межах
постнепатристики відбувається формування нового типу православної екуменічної
думки, що акцентує увагу на існуванні єдності церкви, доводить відсутність
суттєвих розбіжностей у теології між православ’ям і католицизмом, розглядаючи ці
традиції як дві взаємодоповнювальні системи теорій та практик.
В диссертации впервые в украинском религиоведении предложен комплексный
философско-религиоведческий анализ православной мысли эпохи постмодерна.
Новой парадигмой православной теологии стала постнеопатристика, которая
является разновидностью современного «контекстуального богословия», использует
язык экзистенциализма М.Хайдеггера и французского постмодернизма, а по
содержанию – выражением феноменологии мистического опыта литургического
сообщества. В США и Европе происходит широкая дискуссия о кризисе
неопатристики и перспективах дальнейшего развития православной теологии, в
которой большинство теологов критикуют неопатристику за консерватизм,
антивестернизм, фундаментализм, ограниченность результатов. Контекстом
возникновения постнеопатристики стал диалог с западными философскими и
теологическими теориями эпохи постмодерна. Источниками формирования
постнеопатристики стали литургическое богословие, библейская теология и
экзистенциализм. Становление постнеопатристики как особой парадигмы
завершилось в результате формирования постмодернистской «теоэстетики» как
феноменологии чувственного переживания апофатического присутствия Бога и
герменевтики причастности к абсолютным трансценденталиям красоты, истины и
любви. Специфическими чертами антропологического учения постнеопатристики
стали признание экстатичности экзистенции, этико-онтологическое учение о
необходимости абсолютного принятия «другого», положительная оценка
многообразия идентичностей, отрицание существования дуализма рационального и
чувственного. Представители постнеопатристики представили собственную
политическую теологию, которая систематически обосновывает демократические
ценности и принципы, пацифизм и методы посткапиталистической солидарности. В
рамках постнеопатристики происходит формирование нового типа православной экуменической мысли, которая акцентирует внимание на существовании единства
церкви, доказывает отсутствие существенных различий в теологии между
православием и католицизмом, рассматривая эти традиции как две
взаимодополняющие системы теорий и практик.
The thesis is the first scholarly study within Ukrainian religious studies suggested a
complex philosophical and religious studies analysis Orthodox thought postmodern. The
sources of the new paradigm of Orthodox theology, which is post-neopatrists became
liturgical theology, biblical theology and existentialism. The formation of Post-Neo-
Patristics as a special paradigm was completed as a result of the formation of postmodern
"theaesthetics" as the phenomenology of the sensory experience of the presence of
apophatic God and the hermeneutics of involvement in the absolute transcendentals of
beauty, truth and love. Specific features of the anthropological doctrine of Post-Neo-
Patristics were the recognition of the ecstaticity of the existential, the ethical-ontological
doctrine of the necessity of absolute acceptance of the "other", the positive evaluation of
the diversity of identities, the denial of the existence of dialysis of rational and sensual.
Representatives of Post-Neo-Patristics own political theology, which systematically
substantiates democratic values and principles, pacifism and methods of post-capitalist
solidarity. Within the framework of Post-Neo-Patristics, a new type of Orthodox
ecumenical thought is forming, which emphasizes the existence of the unity of the church,
proves the absence of significant differences in theology between Orthodoxy and
Catholicism, treating the latter as two complementary theories and practices.
