Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за
спеціальністю 09.00.11 – релігієзнавство. – Національний педагогічний університет
імені М.П.Драгоманова. – Київ, 2015.
У дисертації вперше у вітчизняному релігієзнавстві запропоновано
комплексний філософсько-релігієзнавчий аналіз європейської традиції тлумачення
концепту віри.
Концепт віри в європейській традиції в своєму поняттєвому ядрі має два
полюси: впевненість у знанні та вірність в особистих відносинах. Перший полюс
походить від античної філософії, другий – від біблійної культури. В середньовічній
теології вони були синтезовані в межах єдиного концепту віри як єдності особисто-
вольової довіри Богові та раціонально-містичної впевненості щодо знання Бога.
Модерна філософія додає третій аспект поняттєвого ядра, інтерпретуючи віру як
впевненість в існуванні об’єкту знання. Сучасна християнська теологія осмислює
віру як впевненість у досвіді відносин із Богом та вірності цим відносинам і Богові,
що в них відкривається. Загальною тенденцією для європейського християнства є
поглиблена увага до віри як вірності, що реалізується в ідеальній комунікації. Віра
як впевненість у знанні чи існуванні об’єкту знання була в центрі уваги
метафізичного мислення від томістів до неотомістів, від англійського емпіризму до
російської релігійної філософії. Однак сучасна теологія доводить, що впевненість у
власному знанні є нічим іншим як довірою до свого знання та досвіду, а тому
«довіра» як центр поняттєвого ядра концепту віри отримує все більшу перевагу над
альтернативним центром – «впевненістю». Сьогодні католицька теологія віру
розуміє як вірність Богові, що в особистих відносинах відкрився як Любов;
протестантська теологія тлумачить віру як надприродній спосіб існування в Богові;
православна теологія інтерпретує віру як надприродний досвід особистого
спілкування з Богом і як впевненість у цьому досвіді.
Thesis for a candidate degree in Philosophy, speciality 09.00.11 – religious studies.
– National Pedagogical Dragomanov University. – Kyiv, 2015.
For the first time in domestic religious studies, the dissertation work offers
systematic philosophical analysis of how the European tradition interpreted the concept
of faith.
The concept of faith in European tradition has two poles in its semantic nucleus:
assurance in one’s knowledge and fidelity in personal relations. The first pole goes from
ancient philosophy, the second one from Biblical culture. Medieval theology fused them
into the single concept of faith as the union of personal willingness to trust God and
rational/mystical assurance in knowing God. Modern philosophy adds the third aspect of
the semantic nucleus, by interpreting faith/belief as assurance in the existence of the
object of knowledge. Contemporary Christian philosophy treats faith as assurance in the
experience of relations with God and fidelity to these relations and to God who reveals
Himself in these relations. Generally, European Christianity pays special attention to
faith as fidelity realized in ideal communication. Faith as assurance in knowledge or
existence of the object of knowledge was in the center of metaphysical attention for
Thomists and Neo-Thomists, for British Empiricism and Russian religious philosophy.
However, contemporary theology proves that assurance in one’s knowledge is nothing
else but trust to one’s knowledge and experience, so that “trust” gradually outweighs
“assurance” as the center of semantic nucleus of the concept of faith. Today’s Catholic
theology understands faith as fidelity to God, Who reveals Himself in personal relations
as Love; Protestant theology treats faith as supernatural experience of personal
communication to God and assurance in this experience.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по
специальности 09.00.11 – религиоведение.– Национальный педагогический
университет имени М. П. Драгоманова. – Киев, 2015. В диссертации впервые в отечественном религиоведении предложен
комплексный философско-религиоведческий анализ европейской традиции
толкования концепта веры.
Выявлено, что украинское религиоведение анализирует веру или как
чувственно-психологическую уверенность, или как экзистенциально-мистическое
ощущение причастности к сверхъестественному. Концепт веры вообще и в
европейской традиции в частности имеет большее количество значений, и они
должны быть учтены в религиоведческом дискурсе.
Установлено, что европейский концепт веры имеет два равноправных
источника: античную философию и библейскую культуру. Для философов вера –
это уверенность в собственном знании, прежде всего чувственно-очевидном знании
(Платон, Аристотель, стоики, эпикурейцы), во-вторых – уверенность в суждениях
(Аристотель), в-третьих – уверенность в мистическом знании (Плотин, Прокл). Для
библейских авторов вера – это верность Бога собственным обетам, верность
человека завету с Богом. Для библейской культуры вера – это личная и волевая
характеристика.
Проанализированы особенности классических конфессиональных концепций
веры православия, католицизма, протестантизма. Для православной и католической
теологии вера – это прежде всего уверенность в знании Бога и знании о Боге, но
также и личная верность Богу как решимость воли. Эта уверенность и верность в
православии толкуются более интуитивно, в католицизме – более рассудочно. Для
протестантизма вера – это личное отношение с Богом, принятие от Него личного
спасения в акте пассивного схватывания действия Бога.
Исследованы основные тенденции в интерпретации концепта веры в
философии модерна. Доказано, что для философии модерна вера – это уверенность
в существовании как чувственных, так и сверхчувственных объектов (Бога, души,
идеалов и т.д.).
Проанализированы трансформации концепта веры в современной теологии.
Современная католическая теология в конце XIX века определяет веру как
рациональную и волевую уверенность, обусловленную верностью авторитету
Церкви. Сегодня католическая теология веру понимает как верность Богу, который
в личных отношениях открылся как Любовь. Современная протестантская теология
интерпретирует веру как сверхъестественный способ существования в Боге.
Современная православная теология интерпретирует веру как сверхъестественной
опыт личного общения с Богом и как уверенность в этом опыте.
Концепт веры в европейской традиции в своем понятийном ядре имеет два
полюса: уверенность в знании и верность в личных отношениях. Общей
тенденцией для европейского христианства является углубленное внимание к вере
как верности, которая реализуется в идеальной коммуникации. Вера как
уверенность в знании или существовании объекта знания была в центре внимания
метафизического мышления от томистов до неотомистов, от английского
эмпиризма до русской религиозной философии. Однако, современная теология
доказывает, что уверенность в собственном знании является ничем иным как доверием своему знанию, а потому «доверие» как центр понятийного ядра
концепта веры получает все большее предпочтение над альтернативным центром – «уверенностью»
