Відомо, що бронхіальна астма є імунопатологічним процесом, що протікає у формі хронічного запального захворювання дихальних шляхів, що викликає їх гіперреактивність, обструкцію і респіраторні симптоми. В етіології і патогенезі бронхіальної астми велику роль відіграють психологічні чинники, зокрема алекситимія. У зв'язку з цим невід'ємною частиною лікування, реабілітації та профілактики рецидивів зазначеного захворювання стає психокорекція у всьому різноманітті її форм. Так як алекситимія характеризується нездатністю до ідентифікації і вербалізації власних почуттів, можна припустити, що для алекситимічних пацієнтів традиційні форми психокорекції будуть мало ефективними і потрібні принципово інші підходи, що готують алекситиміка до вербальних способів терапевтичної взаємодії. Дана робота присвячена аналізу ефективності застосування різних методів психокорекції алекситимії на підставі наших власних результатів, а також даних інших авторів. Показано, що психокорекційна робота з пацієнтами відіграє істотну роль у відновлюваному лікуванні бронхіальної астми та підвищує ефективність стандартних методів терапії, однак саме тілесно-орієнтовані, невербальні методи психокорекції більшою мірою сприяють збереженню результатів лікування, підтримці комплайенса, більш адекватній поведінці хворих поза стаціонаром і поліпшенню якості їх життя.
Известно, что бронхиальная астма является иммунопатологическим процессом, протекающим в форме хронического воспалительного заболевания дыхательных путей, вызывающего их гиперреактивность, обструкцию и респираторные симптомы. В этиологии и патогенезе бронхиальной астмы большую роль играют психологические факторы, в частности алекситимия. В связи с этим неотъемлемой частью лечения, реабилитации и профилактики рецидивов указанного заболевания становится психокоррекция во всѐм многообразии еѐ форм. Так как алекситимия характеризуется неспособностью к идентификации и вербализации собственных чувств, можно предположить, что для алекситимичных пациентов традиционные формы психокоррекции будут мало эффективными и нужны принципиально иные подходы, подготавливающие алекситимика к вербальным способам терапевтического взаимодействия. Данная работа посвящена анализу эффективности применения различных методов психокоррекционного воздействия на основании собственных результатов, а также данных других авторов. Показано, что психокоррекционная работа с пациентами играет существенную роль в восстановительном лечении бронхиальной астмы и повышает эффективность стандартных методов терапии, однако именно телесно-ориентированные, невербальные методы психокоррекции в большей степени способствуют сохранению результатов лечения, поддержанию комплайенса, более адекватному поведению больных вне стационара и улучшению качества их жизни.
It is known that asthma is immunopathological process occurring in the form of a chronic inflammatory disease of the respiratory tract, causing them hyperreactivity, obstruction and respiratory symptoms. Psychological factors, in particular alexitimia, play a significant role in the etiology and pathogenesis of asthma. In this connection, an integral part of the treatment, rehabilitation and prevention of relapse of the disease is psychological correction in all its manifold forms. Since alexithymia is characterized by an inability to identify and verbalize their feelings, it can be assumed that for patients with alexithymia traditional forms of psycho-correction will not be very effective and needed a fundamentally different approach for preparing these patients to verbal methods of therapeutic interaction. This work is devoted to the analysis of the effectiveness of different methods of psychological correction of alexithymia on the basis of our own results and the data of other authors. It is shown that operation psychocorrectional plays an essential role in the reductive treatment of bronchial asthma and improves standard therapies, but it is the body-oriented, non-verbal methods of psycho-correction are more conducive to the preservation of the results of treatment, maintaining compliance, more adequate behavior of patients out of the hospital and improving their quality of life.
