У дисертації здійснено спробу аналізу особливостей розгортання та концептуалізації європейського гедоністичного дискурсу в рамках класичної і некласичної парадигм чуттєвості. Розглянуто аретологічні, сакральні, гносеологічні, етико-естетичні, соматико-рефлексивні та нерефлексивні аспекти чуттєвості людини. Гедоністичний дискурс є важливою частиною парадигми чуттєвості, оскільки задоволення здебільшого визначається як ціль чуттєвості, в якій реалізується здатність до переживання екзистенційного досвіду й формування соціальних культурних стратегій.
Завдяки цілісному представленню європейського гедоністичного дискурсу обґрунтовано принципову некоректність протиставлення гедонізму та аскетизму; виділено поняття гедонія, яке позначає нерефлексивні практики направлені на отримання задоволень; а також обґрунтовано ідею гедоністичного анантіозису культури, як іманентного рушія європейської культури.
This thesis is an attempt to analyze the features of evolution and conceptualization of European hedonic discourse within the classical and non-classical sensuality paradigms. There is considered arethological, sacred, epistemological, ethical and aesthetical, somatic-reflexive and non-reflexive aspects of human sensibility. For the first time in the national philosophy, this research has reasonably allowed using phenomenology and psychoanalysis as representative analysis methods for discourse of satisfaction.
This research determines that the hedonistic discourse is a practice for reflection and verbalization of satisfaction in terms of a particular ideological system or science, which is an integral part of any sensuality paradigm.
Through a hedonistic representation of European hedonistic discourse it was motivated principal incorrect of opposing hedonism and asceticism; it was defined the notion of ‗hedonia‘ that denotes non-reflective practices aimed at obtaining pleasure; as well as it was motivated the idea of hedonistic enantiosis of culture as an immanent engine of European culture.
