Комунікативні та організаторські здібності у структурі соціально-психологічної компетентності працівників військово-медичного закладу

Abstract

У статті досліджено місце та роль комунікативних та організаторських здібностей у структурі соціально-психологічної компетентності працівників військово-медичних закладів. Встановлено, що соціально-психологічна компетентність є інтегративною характеристикою особистості, яка включає систему знань, навичок та особистісних якостей, представлених у когнітивному, емотивному, поведінковому та ціннісно-мотиваційному компонентах. Уточнено специфіку професійної комунікації у військово-медичному середовищі, яке характеризується високою стресовістю та підвищеною відповідальністю за прийняті рішення. Виявлено статистично значущі відмінності між медичними сестрами та лікарями за ключовими показниками комунікативних та організаторських здібностей. Так, медичні сестри демонструють вищий рівень комунікативних здібностей. Водночас, лікарі показують вищий рівень організаторських здібностей, що зумовлено специфікою їхньої діяльності, пов'язаної з прийняттям клінічних рішень, плануванням лікування та координацією роботи медичного персоналу. Узагальнено регуляторні механізми спілкування, де лікарі демонструють вищий рівень самоконтролю у спілкуванні, вміння слухати та викладати свої думки, порівняно з медичними сестрами. На основі результатів дослідження виділено ключові фактори, які формують структуру соціально-психологічної компетентності військово-медичного персоналу з урахуванням специфіки професійних ролей. Для медичних сестер визначено такі фактори, як адаптивна міжособистісна та комунікативна компетентність, стресостійкість, організаторські здібності, сенситивність у взаємодії. Для лікарів виокремлено емоційну регуляцію у професійному контексті, рефлексивно-адаптивну компетентність, життєстійкість у складних та проблемних ситуаціях. Зроблено висновки стосовно диференційованого підходу з розвитку комунікативних та організаторських здібностей медичного персоналу з урахуванням специфіки їхньої професійної діяльності.

The article examines the place and role of communicative and organizational abilities within the structure of socio-psychological competence among military medical institution personnel. The research establishes that socio-psychological competence represents an integrative characteristic of a personality, encompassing a system of knowledge, skills, aptitudes, and personal qualities organized into cognitive, emotional, behavioral, and value-motivational components. The study elucidates the specificity of professional communication in military medical environments, characterized by elevated stress levels, temporal constraints, necessity for military subordination adherence, and heightened responsibility for decision-making. Statistically significant differences between nurses and physicians have been identified in terms of key indicators of communicative and organizational abilities. The findings demonstrate that nurses exhibit a higher level of communicative abilities compared to physicians that correlates with the distinctive features of their professional role involving more prolonged and direct patient contact. Concurrently, physicians display superior organizational abilities relative to nurses, attributable to the specificity of their practice associated with clinical decision-making, treatment planning, and medical personnel coordination. The research synthesizes regulatory mechanisms of communication, wherein physicians demonstrate significantly higher levels of self-control in communication, listening skills, and ability to articulate thoughts compared to nurses. Based on the research results, key factors forming the structure of socio-psychological competence of military medical personnel have been identified, accounting for the specificity of professional roles. For nurses, such factors include adaptive interpersonal competence, practical resilience and organizational abilities, nonverbal sensitivity, and effective communication. For physicians emotional regulation and hardiness in professional contexts, reflexive-adaptive competence, and resilience in complex and problematic situations are outlined. Conclusions are drawn regarding the necessity of a differentiated approach to developing communicative and organizational abilities of medical personnel, taking into account the specificity of their professional activities.