Психологічні чинники формування педагогічної самоефективності вчителів

Abstract

Стаття присвячена вивченню психологічних чинників формування педагогічної самоефективності в сучасному освітньому середовищі. Зазначено, що педагогічна самоефективність – це особисті судження вчителя, щодо своєї здатності здійснювати ефективний вплив на навчально-виховний процес за допомогою набутих професійних компетенцій. Цей конструкт змінюється протягом життя під впливом навколишнього середовища. Здійснено теоретичний аналіз теоретичних та емпіричних досліджень психологічних чинників професійної самоефективності. Підтверджено провідну роль досвіду майстерності для забезпечення швидкого зростання професійної ефективності. Проаналізовано вплив вікарного досвіду, вербального переконання та фізіологічних, афективних станів на формування педагогічної самоефективності. Виявлено значний вплив колективної ефективності на формування особистих суджень вчителя, щодо власної професійної майстерності. Високоефективні шкільні колективи здатні впливати на професійну майстерність окремо взятого вчителя. Досліджено кореляційний зв'язок психологічного благополуччя та професійної самоефективності. Обидва конструкти є взаємообумовлені, а окремі елементи психологічного добробуту (життєві цілі, особистісний ріст) можуть бути чинниками формування професійної самоефективності. Проаналізовано роль та вплив емоційного інтелекту (ЕІ) вчителя на його професійну майстерність. Вчителі з добре розвиненим ЕІ краще справляються з професійним стресом, ставлять перед собою більш високі життєві цілі, виявляють більшу продуктивність у професійній діяльності. Розуміння власних емоцій впливає на причинно-наслідкові атрибуції, мотивацію та власні судження щодо професійної самоефективності. На основі узагальнень наукової літератури були сформовані перспективи подальших досліджень, а саме – розробка ефективної структурної моделі формування педагогічної самоефективності.

The article is aimed at studying the psychological factors of pedagogical self-efficacy formation in the modern educational environment. It is noted that teacher’s self-efficacy refers to a teacher’s personal judgments of their ability to effectively influence the educational process through acquired professional competencies. This construct changes throughout life under the influence of the environment. The theoretical analysis of theoretical and empirical studies on psychological factors of professional self-efficacy has been carried out. The leading role of mastery experience in ensuring the rapid growth in professional effectiveness has been confirmed. The influence of vicarious experience, verbal persuasion, and physiological and affective states on the formation of teacher’s self-efficacy has been analyzed. Schools with low levels of collective efficacy convey a sense of academic futility to students. Highly effective school teams can influence the professional mastery of individual teachers and fill the school space with an atmosphere of development and success. Both constructs are interdependent, and certain elements of psychological well-being (life goals, personal growth) can be the factors in the formation of professional self-efficacy.The role and impact of a teacher’s emotional intelligence (EI) on their professional mastery are analyzed. Teachers with well-developed EI cope better with professional stress and set higher life goals. Understanding one’s own emotions affects causal attributions, motivation and personal judgments about professional self-efficacy. Based on the generalizations of scientific literature, prospects for further research have been formed, namely, the development of an effective structural model for the formation of teacher’s self-efficacy.