Literary journalism as a genre emerged in the 20th century, thanks to figures such as Truman Capote, Norman Mailer, and Tom Wolfe, who introduced new standards for writing documentary texts. However, as a unique method of writing, it began to take shape long before this. Elements of literary journalism can be traced back to the works of Daniel Defoe, Jonathan Swift, Charles Dickens, Mark Twain, and others. Thus, we can identify three key stages: the early stage, the “New Journalism” of the 1960s, and literary journalism after the 1970s. Works from these periods exhibit stylistic and genre differences when compared. Literary journalism continues to evolve, adapting to cultural, social, and technological changes. Studies by domestic and international scholars contribute to a deeper understanding of this phenomenon. Most importantly, they enable the interpretation of journalism as a method that is not entirely comparable to artistic literature due to its inherent mass nature. However, experiments with texts and their modes of expression and presentation confirm the dual nature of literary journalism as a method. Its inter-disciplinary nature is both a challenge and a barrier, as each work, to some extent, becomes a separate text for further interpretive modalities.
Літературна журналістика як жанр виникла у XX столітті завдяки таким постатям, як Трумен Капоте, Норман Мейлер та Том Вулф, які внесли нові стандарти у написання документальних текстів. Проте як новий унікальний метод письма почала формуватися задовго до цього. Риси літературної журналістики простежуємо ще у творах Даніеля Дефо, Джонатана Свіфта, Чарльза Дікенса, Марка Твена та інших. Таким чином, виділяємо три ключових етапи: ранній, “нова літературна журналістика” 1960-хх років та літературна журналістика після 1970 років, твори періоду яких в порівняльному зрізі представляють певні стилістично-жанрові відмінності. Літературна журналістика продовжує еволюціонувати, враховуючи культурні, соціальні та технологічні зміни. Дослідження вітчизняних і зарубіжних науковців сприяють глибшому розумінню цього феномену. Найважливіше, що це уможливлює тлумачення журналістики як методу неспівмірного художній літературі через притаманний їй масовий характер. Проте експерименти з текстом та способами його вираження і представлення підтверджують двояку природу літературної журналістики як методу. Її міждисциплінарний характер становить водночас і виклик, і перешкоду, оскільки певною мірою кожен твір як результат роботи є окремим текстом для подальшої інтерпретативної модальності.
