Освіта, наука і культура завжди перебували в епіцентрі великої державної політики. І це зрозуміло, адже саме вони формують той духовний фундамент, на якому зрощується ціннісна палітра людини й суспільства, формується світогляд особистості, життєві пріоритети, які супроводжують людину практично впродовж життя. Актуальними вони є і сьогодні. І хоча останнім часом у системі української освіти здійснені досить серйозні (вагомі) трансформації, перехід від колишньої «радянської освіти», як і процес створення нової, ефективної освітньої моделі, яка б відповідала європейським стандартам, ще не завершено. Освіта України потребує радикальної модернізації. Пошук напрямів її здійснення залишається завданням актуальним і невідкладним. І це зрозуміло, адже українська освіта століттями перебувала в полоні політики російсько-царської, пізніше – більшовицької державності, які нав’язували фальшовані знання та цінності й фактично знищували український дух, ментальність, мову та культуру. Імперська освітня політика колишнього СРСР негативно позначилася на духовності й культурі значної частки українців. У них утвердилися наративи, які отримали принизливу, але напрочуд точну назву – «радянщина». І хоча «радянщину» зрощувала не тільки освіта, але й спосіб життя тодішнього люду, саме освіта була використана компартійною владою для спотворення української духовності якнайбільше. «Радянщина» настільки вкоренилася в характері українців (як і інших народів колишнього СРСР), що навіть в наші дні, попри осудження її наративів більшістю людей цивілізованого світу, не відпускає зі своїх обіймів близько 30 відсотків обдуреного люду. Ще й понині дехто мріє про «повернення до часів розвиненого соціалізму та горбачовської перебудови», які нібито забезпечували «безкоштовну медицину», «доступну освіту», «надання державою житла», «періодичне зниження цін», «дешеві товари першої необхідності», інші ідеологічно роздуті, наскрізь фальшовані пріоритети радянського способу життя. Частка людей старшого покоління, мабуть, забули (а нові покоління не знають) про напівпорожні полиці магазинів, колосальні черги «за дефіцитом», принизливо низькі зарплати, а головне – про суцільне беззаконня, «телефонне право», всевладдя КДБ та партійної номенклатури, культ особи Сталіна, попрання демократії та свободи, переслідування людей за їх переконання, репресії проти інакомислячих, братовбивчі війни, інспіровані компартійною владою. Викорінення «радянщини», очищення освіти, духовності загалом від її злоякісних наростів є завданням, без вирішення якого про успішне відродження національних духовних скрижалей, розвиток держави й суспільства, науки, освіти та культури за світовими цивілізаційними стандартами, не може бути й мови.
Education, science and culture have always been at the epicenter of major state policy. And this is understandable. After all, it is they who form the spiritual foundation on which the value palette of a person and society is nurtured, the person's worldview is formed, as well as life priorities that accompany a person almost throughout their life. They are still relevant today. And although in recent years the Ukrainian education system has undergone quite serious (significant) transformations, the transition from the former “Soviet education” and the process of creating a new, effective educational model that would meet European standards is not yet complete. Education in Ukraine needs radical modernization. Finding ways to implement it remains an urgent and actual task. And this is understandable. After all, Ukrainian education for centuries was in the grip of the policies of the Russian Tsarist and later Bolshevik statehood, which imposed falsified knowledge and values and effectively destroyed the Ukrainian spirit, mentality, language, and culture. Narratives that have been pejoratively, but surprisingly accurately called “sovietness” have taken hold in them. And although “sovietness” was fostered not only by education but also by the way of life of the people of that time, it was education that was used by the Communist Party authorities to distort Ukrainian spirituality as much as possible. “Sovietness” is so deeply rooted in the character of Ukrainians (as well as other peoples of the former USSR) that even today, despite the condemnation of its narratives by the majority of the civilized world, it does not let go of its embrace about 30 percent of deceived people. Even to this day, some people dream of “returning to the times of developed socialism and Gorbachev’s perestroika”, which allegedly provided “free medicine”, “affordable education”, “state-provided housing”, “periodic price reductions”, “cheap essential goods”, and other ideologically inflated, thoroughly falsified priorities of the Soviet way of life. Some older people have apparently forgotten (and newer generations do not know) about half-empty store shelves, huge queues for “shortages”, humiliatingly low salaries, and most importantly, about rampant lawlessness, the “telephone law”, omnipotence of the KGB and party nomenclature, Stalin's cult of personality, trampling on democracy and freedom, persecution of people for their beliefs, repression of dissenters, fratricidal wars inspired by the Communist Party government. The eradication of “sovietness”, the cleansing of education and spirituality in general from its malignant growths is a task without which the successful revival of national spiritual tablets, the development of the state and society, science, education and culture in accordance with world civilizational standards are out of the question.
