В епоху «довгого українського ХІХ століття» визначна роль у становленні української модерної нації належала соціокультурному феномену – Громадівському руху. Саме Громади – своєрідні об’єднання українських інтелектуалів, протистояли тотальному наступу русифікаторської політики імперії Романових й не дали згаснути українській національній ідеї. Завдяки сподвижницькій праці громадівців у царині мовознавчих та історичних досліджень, видання українських книг, періодичних видань, організації шкіл для народу тощо, український модерний рух отримав своє логічне обґрунтування в російському імперському просторі. Адже українство тепер постало, як самобутня етноспільнота із своєю власною національною цивілізаційною ідентичністю відмінною від російського чи польського етнічного елементу. Поряд з освітньо-культурницьким напрямом діяльності, громадівському рухові 60-х рр. ХІХ ст. було притаманне чітко окреслене політичне забарвлення. Це досить добре ілюструють створені в середовищі полтавських і харківських громадівців політичні катехізиси. Ті катехізиси під назвою «Записка» визначили завдання українофілів – створення політичних організацій, товариств, партій, які б об’єднали усі стани суспільства і працювали скоординовано в ім’я «спільної мети» - реалізації «українського проекту». Необхідною умовою в цьому контексті має бути широка пропаганда української ідеї. Практично громадівці Полтави і Харкова заклали фундамент майбутньої політизації українського відродження, на рубежі ХІХ і ХХ століть.
In the era of the "long Ukrainian 19th century", a significant role in the formation of the modern Ukrainian nation belonged to the socio-cultural phenomenon - the Social Movement. It was the Communities, a kind of association of Ukrainian intellectuals, that resisted the total onslaught of the Russifying policy of the Romanov empire and did not allow the Ukrainian national idea to die out. Thanks to the cooperative work of Hromadov citizens in the field of linguistic and historical research, publication of Ukrainian books, periodicals, organization of schools for the people, etc., the Ukrainian modern movement received its logical justification in the Russian imperial space. After all, Ukrainianness has now emerged as a distinct ethno-community with its own national civilizational identity distinct from the Russian or Polish ethnic element. Along with the educational and cultural direction of activity, the social movement of the 60s of the 19th century. clearly defined political coloring was inherent. This is quite well illustrated by the political catechisms created among Poltava and Kharkiv citizens. Those catechisms called "Note" defined the task of Ukrainophiles - the creation of political organizations, societies, parties that would unite all states of society and work in a coordinated manner in the name of a "common goal" - the implementation of the "Ukrainian project". A necessary condition in this context should be broad propaganda of the Ukrainian idea. Practically, the citizens of Poltava and Kharkiv laid the foundation for the future politicization of the Ukrainian revival at the turn of the 19th and 20th centuries.
