Креативність розглядають як вищий ступінь творчості, перехід системи, що пов’язана з умінням, майстерністю, творчістю, в іншу стадію, яка несе в собі новітні виміри музичної інтерпретації. Проблема полягає у визначенні культуровимірного аспекту креативності музики. Метою статті є визначення феномену креації як естетичного та культурного виміру сучасного музичного мистецтва. Методологія дослідження визначається компаративним і системним методами дескрипції культурних практик, що допомагає здійснити порівняльний аналіз феномену креативу як системної цілісності. Людина масмедіа, яка наслідує досвід модерну, легко переступає через моральні традиції. Про це свідчать усі засоби презентації насильства, жорстокості, які усуваються за горизонт цінностей людських актів культуротворчості. Людина, якщо і не стає маргіналом, то в будь-якому разі легко сприймає психологічні форми віртуальних дисциплінарних практик, які легко розповсюджуються та конструюються у просторі мистецтва. ХХ століття, з одного боку, розкрило, широко розгорнуло межі креативу як абстрактної символічної конструкції, а з іншого – позбавило його всього того, що було відкрито за доби середньовіччя, а це передусім імперсональність творіння, творіння як акт креації, перехід із небуття в буття. Можна стверджувати, що в посттоталітарному просторі креативний вектор сформувався, зокрема в музичній культурі, як унікальне явище тому, що стихія музичної матерії зберегла систему інтонування, традиційну школу. Якщо на Заході відбувалося самозбагачення різних стильових жанрових підходів, музичних шкіл, то в посттоталітарних країнах виникає експансивна, демонстративна форма протесту – нонконформізм, що була надзвичайно креативною. Музична поетика, яка формувалася в рамках нонконформізму, дає образи новітньої хвилі синтетичного музичного мислення та виконавства.
The urgency of the problem. Creativity is considered as a higher level of creativity, the transition of a system related to skill, mastery, and creativity to another stage, which carries new dimensions of musical interpretation. The problem is to define the cultural aspect of music creativity. The purpose of the article is to define the phenomenon of creation as an aesthetic and cultural dimension of modern musical art. The research methodology is determined by comparative and systematic methods of description of cultural practices, which helps to carry out a comparative analysis of the phenomenon of creativity as a systemic integrity. Scientific novelty of the article. Imitating the experience of modernity, the mass media person easily steps over moral traditions. This is evidenced by all the means of presenting violence and cruelty, which disappear beyond the horizon of values of human acts of cultural creation. A person becomes, if not a marginal, then in any case, easily perceives the psychological forms of virtual disciplinary practices, which are easily distributed and constructed in the space of art. Conclusions. The 20th century, on the one hand, revealed and widened the limits of creativity as an abstract symbolic construction, and on the other hand, it deprived it of everything that was discovered during the Middle Ages, and this is, first of all, the impersonality of creation, creation as an act of creation, the transition from non-existence to being. It can be argued that in the post-totalitarian space, a creative vector was formed, particularly in musical culture, as a unique phenomenon because the element of musical matter preserved the system of intonation, the traditional school. If in the West there was a self-enrichment of various stylistic genre approaches, musical schools, then in post-totalitarian countries an expansive, demonstrative form of protest – nonconformism – emerged, which was extremely creative. Musical poetics, which was formed within the framework of nonconformism, gives images of the latest wave of synthetic musical thinking and performance.
