Стаття присвячена аналізу поглядів Карла Маркса та Фрідріха Енгельса на проблематику міжнаціональних відносин у контексті розгортання в Європі комуністичних та загалом революційних настроїв та розвінчанню радянських міфологем про їх гуманістичність та невідповідність практикам, які мали місце в національних політиках СРСР та низці інших комуністичних режимів. На основі аналізу багатьох текстів основоположників марксизму, які раніше почасти залишались поза увагою дослідників, автор доводить наявність у них поглядів, які межують з німецьким націоналізмом чи навіть шовінізмом, відмінним від німецьких нацистів лише тим, що право за збереження в майбутньому як нації «надавалось» народам, котрі на середину ХХ століття проявили себе як «революційні», тобто досягли серйозних успіхів у розвитку економіки, що своєю чергою призвело до формування класу капіталістів та його опонента – класу пролетарів як революційної сили. У центрі уваги автора перебувають роботи Маркса та Енгельса, в яких висловлюється зневага не лише до словʼянських народів, котрі на час написання творів майже всі були бездержавними, а й до менших (у кількісному порівнянні з німцями чи французами наприклад) націй Західної Європи – данчан, голландців чи бельгійців, що через століття стали активними поборниками створення Європейського Союзу – моделі співіснування націй, найбільш на поточний момент сприятливої для задоволення і соціальних, і національних потреб кожного включеного до неї індивіда. Таким чином, доводиться і внесок засновників «пролетарського інтернаціоналізму» у дослідження сучасних їм суспільних проблем, і можливість вирішення цих проблем іншими способами, ніж це робили радянські послідовники Маркса та Енгельса, реалізовуючи ленінську концепцію «злиття націй», що на практиці означала асиміляцію росіянами, як найбільш «революційним» народом, усіх інших народів, які підпали під їхню владу.
The article is devoted to the analysis of the views of Karl Marx and Friedrich Engels on the issue of international relations in the context of the development of communist and generally revolutionary attitudes in Europe, as well as the debunking of Soviet mythologists about their humanism and inconsistency with the practices that took place in the national policies of the USSR and a number of other communist regimes. Based on the analysis of a big number of Marxism founders’ writings, which were previously often overlooked by researchers, the author proves the presence of views in them that border on German nationalism or even chauvinism, differing from the German Nazis only in that the right to remain in the future as a nation “was granted” only to nations, which in the middle of the 20th century showed themselves to be “revolutionary”, that is, achieved serious success in the development of the economy, which in turn led to the formation of the capitalist class and its opponent – the proletarian class as a revolutionary force. The author focuses on the works of Marx and Engels, in which contempt is expressed not only for the Slavic peoples, who were almost all stateless at the time of writing, but also for the smaller (for example, in comparison with the Germans or the French) nations of Western Europe – the Danes, the Dutch or Belgians, who a century later became active supporters of the creation of the European Union – a model of the coexistence of nations, the most favorable at the moment for the satisfaction of both the social and national needs of each individual included in it. Thus, the contribution of the founders of “proletarian internationalism” to the study of their contemporary social problems is proven, and the possibility of solving these problems in other ways than the Soviet followers of Marx and Engels did, implementing the Leninist concept of “nations fusion”, which in practice meant assimilation by Russians, as the most “revolutionary” nation, of all other nations that fell under their rule.
