Стаття присвячена аналізу ленінської національної політики та розвінчанню як радянського міфу про її кардинальну відмінність від практик, які мали місце в національній політиці СРСР постленінського періоду, так і міфологем сучасної російської пропаганди, яка вслід за своїм диктатором часто твердить про «створення» України Леніним та більшовиками. На основі аналізу багатьох ленінських текстів, які раніше почасти залишались поза увагою дослідників (або просто замовчувались через їх «незручність» для радянських міфологем), автор доводить, що справжньою метою «вождя світового пролетаріату» було поглинання російським народом, як найбільш «розвиненим» та «революційним» на теренах Російської імперії, всіх інших народів, які її населяли, шляхом нібито добровільного «злиття націй». Для прикриття ж таких намірів та залучення на свій бік значної кількості представників цих народів Леніним та більшовиками напередодні революційних подій у Росії 1917 року та на перших етапах становлення радянської влади пропагувалися ідеї про право поневолених царатом націй на самовизначення, особливо ж у випадках, коли це мало допомогти їх економічному розвиткові, зміцненню в них пролетаріату як класу, а отже, і поширенню комуністичних ідей. У центрі уваги автора перебувають роботи Леніна, присвячені його протидії розвитку національно-культурних автономій та посиленню національного елементу у «шкільній справі», які могли посприяти становленню етнічної самоідентичності у неросійських мешканців імперії (а пізніше РСФСР та СРСР), а отже, на думку більшовиків, відволіканню їх від справи «світової революції» чи навіть протидії їй під «націоналістичними» гаслами. Таким чином доводиться і неперервність російського імперіалізму та шовінізму від часів Російської імперії і до наших днів та його маскування ідеями «пролетарського інтернаціоналізму» в радянські часи.
The article is devoted to the analysis of Lenin’s national policy and debunking both the Soviet myth about its radical difference from the practices that took place in the national policy of the USSR in the post-Lenin period, and the mythologems of modern Russian propaganda about the “creation” of Ukraine by Lenin and the Bolsheviks. Based on the analysis of many Leninist texts, which were previously often overlooked by researchers, the author proves that the real goal of the “leader of the world proletariat” was the absorption by the Russian people, as the most “developed” and “revolutionary” on the territory of the Russian Empire, of all other peoples, who inhabited it, through a supposedly voluntary “merger of nations”. In order to cover up such intentions and attract a significant number of representatives of these peoples to their side, Lenin and the Bolsheviks, on the eve of the revolutionary events in Russia in 1917 and at the first stages of the establishment of Soviet power, propagated ideas about the right of the nations enslaved by the tsar to self-determination, especially in cases where this was not enough to help their economic development, the strengthening of the proletariat as a class in them, and therefore the spread of communist ideas. The author’s focus is on Lenin’s works, devoted to his opposition to the development of national and cultural autonomies and the strengthening of the national element in “school affairs”, which could contribute to the formation of ethnic self-identity among non-Russian residents of the empire (and later the RSFSR and the USSR), and therefore, according to the Bolsheviks, distracting them from the cause of the “world revolution” or even opposing it under “nationalist” slogans. In this way, the continuity of Russian imperialism and chauvinism from the time of the Russian Empire to the present day and its masking by the ideas of “proletarian internationalism” in Soviet times is proven.
