This scientific article is dedicated to the phenomenon of human perfection, which is studied within the framework of Orthodox anthropological discourse. The article reveals the relevance of researching the phenomenon of human perfection and the fundamental principles of its study. Based on the author’s scientific research, the interrelation of this phenomenon with the Orthodox doctrine of God’s nature in Himself is established, the connection of human perfection with the perfection of God is formulated, one of the possible and acceptable definitions of the concept of human perfection is developed, and four fundamental principles of its study are conceived, based on universally recognized principles of theological-anthropological research.Key aspects of studying the phenomenon of human perfection are identified, including the following: the religious-philosophical discourse actively studies the phenomenon of human perfection, developing concepts based on theological and anthropological principles; Orthodox anthropology is a key direction in this research, considering the human being as the highest form of a rational being, endowed with special relationships with God; the human being in Orthodox theology is considered a microcosm that opens access to understanding the world and God; human perfection is studied through a methodology based on the analysis of Revelation preserved in the Church’s tradition and the synthesis of ideas and provisions concerning the human being; according to religious-philosophical discourse, the human being has a dual nature, which includes both spiritual and material aspects. This duality makes the human being a unique subject occupying a central place in the world; the problematic nature of the human being, its incompleteness and contradictions, become the object of study for Orthodox anthropology, prompting an analysis of the spiritual development and evolution of the human being; the human being stands at the boundary of two worlds, the material and the spiritual, and combines them within itself. It opens up the possibility for the realization of the spiritual dimension of existence through the perception of eternity; personality is a key characteristic of the human being, making each individual unique and irreplaceable. It is actualized in interaction with other personalities; the search for meaning in human existence takes place through solitude, interaction with others, and faith in God. Solitude reveals the true meanings of existence, and the connection with God is the basis for finding meaning and perfecting the human being.
У статті аналізується феномен досконалості людини, який досліджується в межах православного антропологічного дискурсу. Обґрунтовується актуальність дослідження феномену досконалості людини та засадничі основи його вивчення. Встановлено взаємозв’язок вказаного феномену з православною доктриною про постать Бога в Самому Собі та досконалості людини з досконалістю Бога. Сформульовано поняття досконалості людини та розроблено чотири засадничі основи його вивчення, які ґрунтуються на загальновизнаних у науковому середовищі принципах богословсько-антропологічного дослідження. Установлено ключові аспекти вивчення феномену досконалості людини, серед яких: релігійно-філософський дискурс активно вивчає феномен досконалості людини, розробляючи концепції, що базуються на богословських та антропологічних принципах; православна антропологія є ключовим напрямом у цьому дослідженні, вона розглядає людину як найвищу форму розумного буття, удостоєну особливих взаємин з Богом; людина в православній теології вважається мікрокосмосом, що відкриває доступ до розуміння світу і Бога; досконалість людини вивчається за допомогою методології, яка базується на аналізі Одкровення, що зберігається в переданні Церкви, та синтезі ідей і положень, які стосуються людини; людина, згідно з релігійно-філософським дискурсом, має подвійну природу, яка містить духовний, так і матеріальний аспекти. Ця подвійність робить людину унікальним суб’єктом, що посідає центральне місце у світі; проблематичність людини, її неповнота та суперечності стають об’єктом дослідження для православної антропології, що спонукає до аналізу духовного становлення й розвитку людини; людина перебуває на межі двох світів, матеріального й духовного, і поєднує їх у собі. Вона відкриває можливість для реалізації духовного виміру буття через сприйняття вічності; особистість є ключовою характеристикою людини, що робить кожну особу унікальною та неповторною. Вона актуалізується у взаємодії з іншими особистостями; пошук сенсу в бутті людини відбувається через самотність, спілкування з іншими та віру в Бога. Самотність виявляє справжні смисли буття, а зв’язок з Богом є основою для знаходження сенсу та вдосконалення людини.
