This essay deals with the issue of how and why the body both helps and hinders our understanding of the world. There is a curious dichotomy at work between two aspects of embodiment when it comes to meaning-making. On the one hand, we regard the experiences immediately related to the body as inherently meaningful and rely on them to make sense of more abstract ideas. On the other hand, it is common to speak about the ineffability of subjective experience. In this essay, I argue that literary scholars and linguists need to outline the contours of the underlying tension between meaningful and incomprehensible bodily experiences.
У статті мова йде про те, як і чому тіло як допомагає, так і перешкоджає нашому розумінню світу. Коли відбувається смислоутворення, виникає цікаве напруження між двома особливостями втілення? З одного боку, ми розглядаємо досвід, що безпосередньо пов’язаний з тілом, як сутнісно значущий і покладаємося на нього, щоб осмислити більш абстрактні ідеї. З іншого – загальновідомою є думка про невимовність суб’єктивного досвіду. У цій статті автор стверджує, що літературознавці та лінгвісти повинні накреслити контури фундаментальної взаємодії між значущими та незрозумілими тілесними переживаннями.
