У роботі порівнюються комунікативні засоби науки та мистецтва з точки зору комунікації як особистісного способу пізнання дійсності. Зокрема, здійснюється спроба знайти точки дотику комунікативних моделей, що пропонуються, з одного боку, наукою з її логічним апаратом осягнення дійсності, а з іншого боку, мистецтвом, яке вибудовує модель дійсності на основі відчуттів та апелює до емоцій і глибинних архетипів людської свідомості. У даному контексті пізнання може здійснюватися через посередництво комунікативних засобів, які надає мистецтво, зокрема через такі структури свідомості людини, як уява, на основі знакових чуттєво доступних засобів зв’язку людини та предметів дійсності. Таке пізнання є одним із способів набуття особистісного знання. За визначенням М. Полані, це знання, яке виростає на основі індивідуального досвіду комунікування із предметом, що пізнається. Із метою вироблення підходу до подібного роду когнітивної практики у статті здійснюється огляд наукової літератури стосовно описаного явища. Так, загальна методологічна база проблеми поділяється на чотири групи. Перша група, яка є найбільшою, представлена літературою, яка розкриває значення комунікативних процесів у вивченні культурної динаміки. До другої групи належить література, що розкриває семіотичну специфіку моделювання у комунікативному просторі. Третя група присвячена роботам, які визначають методику вивчення структури комунікативного простору. Четверта група розкриває окремі аспекти теми в зв’язку з уведенням поняття «модель» у практику комунікаційних досліджень, а також розглядає різноманіття комунікаційних моделей, цілей і умов їх створення. Загальним підсумком роботи є спроба окреслити перспективу подальшого використання моделей, створених засобами мистецтва для відтворення характеристик змодельованого об’єкта і створення умовного образу дійсності реалій культури. Модель в даному відношенні потрібна досліднику для кращої організації його думок про дійсність і виявлення механізмів її дослідження. Це актуалізує звернення до проблеми виявлення структури комунікативного простору як необхідного етапу у вивченні культури.
The article compares the communicative means of science and art from the point of view of communication as a personal way of cognition of reality. In particular, an attempt is made to find “points of contact” of communicative models offered, on the one hand, by science with its logical apparatus of comprehension of reality, and on the other hand, by art, which builds a model of reality on the basis of sensations and appeals to emotions and deep archetypes of human consciousness. In this context, cognition can be carried out through the mediation of the communicative means provided by art, in particular through such structures of human consciousness as imagination, on the basis of symbolic, sensuously accessible means of communication between man and objects of reality. Such cognition is one of the ways of acquiring “personal knowledge”, according to M. Polanyi, knowledge that grows on the basis of individual experience of communication with the object being cognized. In order to develop an approach to this kind of cognitive practices, the article reviews the scientific literature on the phenomenon described. Thus, the general methodological basis of the problem is divided into four groups. The first, the most numerous, is represented by the literature that reveals the importance of communicative processes in the study of the dynamics of culture. The second group includes the literature that reveals the semiotic specifics of modeling in communicative space. The third group is devoted to works that determine the methodology for studying the structure of communicative space. The fourth group reveals certain aspects of the topic in connection with the introduction of the concept of “model” into the practice of communicative research, and also considers the variety of communication models, the goals and conditions of their creation. The overall result of the work is an attempt to outline the prospect of further use of models created by means of art to reproduce the characteristics of the modeled object and create a conditional image of reality and cultural realities. In this respect, the researcher needs a model in order to better organize his thoughts about reality and to identify the mechanisms of its investigation. This actualizes the problem of identifying the structure of communicative space as a necessary stage in the study of culture.
