The research explores communicative connections within adult martial arts groups, considering factors like martial art type, coaching style, and group dynamics. Physical education for adults extends beyond sports, emphasizing socialization. Analyzing communication strategies in Aikido and capoeira reveals distinct models that motivate sports in adulthood, foster a healthy group atmosphere, and support socialization needs. Aikido relies on a historical hierarchy, while capoeira lacks such structure despite strict technical standards. Both arts, non-competitive in adulthood, focus on recreational practice for joint mobility and maintaining physical well-being.
В даній науковій розвідці розглянуто проблему методів побудови комунікативних зв’язків всередині груп з бойових мистецтв для дорослих спортсменів, адже не секрет, що на формування стратегій комунікації має вплив чимало факторів, серед яких і певний вид бойового мистецтва, його стиль та напрямок, програма, за якою працює група, особистість тренера, рівень ставлення до тренувань та підготовленість групи тощо. Тим не менш, метою фізичного виховання, особливо для дорослих, є не тільки спортивні та особисті досягнення, але й соціалізація, задля успішної реалізації котрої варто обирати найбільш ефективні способи комунікативних рішень та формування комунікативних звичок. Через характеристику стану фізкультурно-спортивної діяльності спортсменів дорослого віку, нами було розглянуто стратегії комунікації в айкідо та капоейра з метою аналізу різних моделей та виявлення найбільш ефективних та робочих форм спілкування та взаємодії, які сприяють мотивації занять спортом у дорослому віці, формують здорову та дружню атмосферу в групі, допомагають в реалізації потреб соціалізації та спілкування, як під час занять спортом, так і в повсякденному житті. Виявлено, що комунікація в айкідо будується на історичній традиційній чіткій ієрархії між сенсеєм та учнями; сенпаєм, сенсеєм та учням, володарями чорних поясів і рівнів дан та кю тощо. В той же час, в капоейра, не дивлячись на різницю техніко-тактичної підготовки, між володарями високих рівнів та початківцями такої ієрархії не спостерігається, хоча вимоги до чіткості виконання технік та форм є сталими та досить суворими. Варто зауважити, що обидва види бойових мистецтв не мають змагального напрямку та не дотримуються принципу вагових категорій, чи поділу за гендерним принципом, заняття ними в дорослому віці має здебільшого рекреаційний характер, направлений та подовження спортивного віку та підтримання мобільності суглобів і належного рівня фізичного навантаження.
