Аналіз психологічних методів диференціальної діагностики РДУГ у дитячому віці

Abstract

У статті досліджуються особливості психологічних методів диференціальної діагностики розладу дефіциту уваги з гіперактивністю у дитячому віці. Встановлено, що розлад дефіциту уваги та гіперактивності визначається як складний, хронічний і гетерогенний розлад розвитку, який типово починається в дитинстві та зберігається в дорослому віці. Визначено, що РДУГ є поліморфним клінічним синдромом, в основу якого покладено порушення здатності дитини контролювати та регулювати свою поведінку, що проявляється у руховій гіперактивності, порушенні уваги й імпульсивності. У результаті проведеного дослідження виявлено, що РДУГ залишається складним для діагностування через відсутність конкретних біомаркерів, специфічність симптомів і та досить частими співвідношеннями з іншими захворюваннями. Зʼясовано, що проведення аналізу психологічних методів диференціальної діагностики РДУГ у дитячому віці є важливим завданням, оскільки цей розлад може мати подібні симптоми, як і в інших психічних та розвиткових порушеннях. Доведено, що диференціальна діагностика РДУГ включає в себе важливий аспект розмежування цього розладу від інших психічних і неврологічних станів. Отже, необхідно визначити різницю між РДУГ і такими порушеннями як: розлад аутичного спектру, порушення інтелектуального розвитку, розлад рухової координації, розлад навчання, який пов’язаний з розвитком, а також депресивними та тривожними розладами, опозиційно-зухвалим й асоціальним розладом поведінки тощо. В результаті проведеного дослідження, зʼясовано, що комбінація різноманітних психологічних підходів, таких як клінічне спостереження, використання стандартизованих інструментів та інтерв'ю, може найбільш ефективно використовуватися для диференційної діагностики РДУГ у дитячому віці. Встановлено, що систематичний та комплексний підхід до діагностики РДУГ у дитячому віці дозволяє уникнути неправильних клінічних висновків і сприяє збалансованому обранню медичних інтервенцій. Зʼясовано, що комплексний підхід до діагностики та лікування розладів дитячого розвитку є ключовим для досягнення оптимальних результатів у психологічній та медичній практиці.

The article examines the peculiarities of psychological methods of differential diagnosis of attention deficit hyperactivity disorder in childhood. Attention deficit hyperactivity disorder is defined as a complex, chronic, and heterogeneous developmental disorder that typically begins in childhood and persists into adulthood. It has been determined that ADHD is a polymorphic clinical syndrome, the basis of which is a violation of the child’s ability to control and regulate their behavior, which is manifested in motor hyperactivity, attention deficit disorder and impulsivity. The study found that ADHD remains difficult to diagnose due to the lack of specific biomarkers and specificity of symptoms, which is caused by a wide range of differential diagnosis and quite frequent correlation with other diseases. It was revealed that analyzing the psychological methods of differential diagnosis of ADHD in childhood is an important task, since this disorder can have similar symptoms in some other mental and developmental disorders. It has been established that the differential diagnosis of ADHD includes an important aspect of distinguishing this disorder from other mental and neurological conditions. Thus, it is necessary to determine the difference between ADHD and such disorders as autism spectrum disorder, intellectual development disorder, motor coordination disorder, learning disorder that is associated with development, as well as depressive and anxiety disorders, oppositional defiant and antisocial behavior disorder, etc. As a result of the research, it has been found that a combination of various psychological approaches, such as clinical observation, the use of standardized instruments and interviews, can be most effectively used for the differential diagnosis of ADHD in childhood. It has been established that a systematic and comprehensive approach to the diagnosis of ADHD in childhood avoids incorrect clinical conclusions and contributes to a balanced selection of medical interventions.