Подагра: фізична активність в терапії та профілактиці захворювання

Abstract

Подагра – це системне хронічне запальне захворювання, пов’язане з порушеннями метаболізму пуринів. До факторів ризику розвитку подагри відносяться поєднання генетичних чинників та чинників зовнішнього середовища, зокрема, способу життя. З урахуванням особливостей патогенезу подагри, таких як відкладення кристалів моноурату натрію у тканинах і суглобах на фоні гіперурикемії та розвиток запального процесу, у ряді досліджень вивчався вплив фізичної активності на його основні ланки. При цьому враховувалася інтенсивність навантаження та тип фізичних вправ, зважаючи на їх можливий вплив на процеси метаболізму. Достовірних однозначних даних щодо значення фізичної активності для зниження рівня сечової кислоти у сироватці крові на сьогодні немає. Показано позитивний вплив фізичного навантаження на активність запального процесу в період між нападами подагри. Застосування фізичних вправ може опосередковано впливати на рівень сечової кислоти за рахунок зниження маси тіла при коморбідній патології. Важливе значення надається EULAR фізичній активності в профілактиці кардіоваскулярного ризику, який є значним при подагрі. Висновки: фізична активність як одна із складових способу життя має важливе значення при подагрі за рахунок впливу на запальний процес та попередження рецидивів, загальнозміцнювальної дії на організм, впливу на гіперурикемію шляхом позитивного ефекту, пов’язаного з коморбідною патологією, зменшення кардіоваскулярного ризику та пов’язаної з ним передчасної смерті. На сьогодні показана ефективність при подагрі фізичної активності помірної та середньої інтенсивності. Перевага надається аеробним вправам з урахуванням характеру обміну речовин та можливого впливу на виникнення подагричних атак. Подальше вивчення та розробка особливостей рухової активності при подагрі необхідні для покращення профілактики та терапії захворювання, розробки індивідуальних рекомендацій для пацієнтів при менеджменті подагри.

Gout is a systemic chronic inflammatory disease associated with purine metabolism disorders. Risk factors for gout are a combination of genetic and environmental factors. Taking into account such features of the pathogenesis of gout as hyperuricemia and the deposition of monosodium urate crystals in tissues and joints, the development of the inflammatory, researchers studied the effect of physical activity on its main links. The intensity of the load and the type of physical exercise were taken into account due to their possible effect on metabolic processes. There is currently no reliable evidence on the importance of physical activity in reducing serum uric acid levels. Research has shown that physical activity has a positive effect on inflammation between gout attacks. The use of physical exercise can indirectly affect uric acid levels by reducing body weight in comorbid pathologies. EULAR emphasizes physical activity to prevent cardiovascular risks, which is also important for gout. Conclusions. Physical activity as one of the components of lifestyle is important for gout due to its effect on the inflammatory process and the prevention of relapses, a general strengthening effect on the body, an effect on hyperuricemia due to the positive effect associated with comorbid pathology, and a decrease in cardiovascular risk and associated him premature death. Physical activity of low and moderate intensity is effective for gout. Preference is given to aerobic exercise, taking into account the nature of metabolism and the possible impact on the occurrence of gout attacks. Further study and development of the characteristics of physical activity in gout are necessary to improve the prevention and treatment of the disease, and the development of individual recommendations for patients (for the management of gout).