Вихідною ідеєю роботи є уявлення про маргінальність як екзистенціал «буття-в-переході», буття на межі. Аналізуються просторовий та темпоральний виміри сутності маргінального у їх взаємозв’язку. Систематизуються різні модуси маргіналізації в розрізі її сфер, суб’єктів та агентів. Процес маргіналізації і сьогодні традиційно детермінується зовнішніми чинниками. Проте їх вплив сьогодні набагато сильніше опосередкований та визначений наперед екзистенцій ним переживання власного пограничного стану та ускладнення ідентифікаційних процесів. Стверджується домінуючий вектор розгортання маргіналізації в постмодерному суспільстві у напрямку від визначальної суб’єктивованої внутрішньої динамічної тенденції до об’єктивованих зовнішніх соціально-економічних та соціокультурних
локальних втілень. Розкриваються характерні риси та поступ трансформацій проявів та форм маргінального в різні історичні епохи. Обгрунтовується зростання масштабів та інтенсивності динаміки процесів маргіналізації в умовах урбанії, при чому зауважується, що тенденції урбанізації як зміни міського середовища життєдіяльності людини та маргіналізація як тенденція соціокультурних трансформацій постають непросто взаємопов’язаними, а посилюючими одна одну.
The initial idea of investigation is the idea of marginality as an existential «being-in-between», «being-in-transition», «being-on-the-verge». The spatial and temporal dimensions of the essence of the marginal in their interrelation are analyzed. Different modes of marginalization are systematized in the context of its spheres, subjects and agents. The process of marginalization today is traditionally determined by external factors. However, their influence today is much more mediated and predetermined by the existential experience of its own border state and the complication of identification processes. The dominant vector of the deployment of marginalization in the postmodern society is asserted in the direction from the determining subjective internal dynamic tendency to objectified external socioeconomic and socio-cultural local incarnations.
The research is based on a philosophical concept that defines the extent of all phenomena of individual and social existence of man, including them in the general context of ontological integrity. Based on this notion of human existence, the phenomenon of marginalization appears an organic component of a holistic life
world. In it reflects all transitional states both in their spatial and temporal dimensions, which is the fundamental basis of change.
Исходной идеей работы является представление о маргинальности как екзистенциал «бытие-в-переходе», бытие на грани. Анализируются пространственное и темпоральное измерения сущности маргинального в их взаимосвязи. Систематизируются различные модусы маргинализации в разрезе
ее сфер, субъектов и агентов. Процесс маргинализации и сегодня традиционно детерминируется внешними факторами. Однако их влияние сегодня гораздо сильнее опосредованно и предопределено экзистенциальным переживанием собственного пограничного состояния и усложнений идентификационных процессов. Утверждается доминирующий вектор разворачивания маргинализации в постмодерном обществе в направлении от определяющего субъктивированной внутренней динамической тенденции к объективированных внешних социально-экономических и социокультурных локальных воплощений. Раскрываются характерные черты и развитие трансформации проявлений и форм маргинального в разные исторические эпохи. Обосновывается рост масштабов и интенсивности динамики процессов маргинализации в условиях урбании, причем отмечается, что тенденции урбанизации как изменения городской среды жизнедеятельности человека и маргинализация как тенденция социокультурных трансформаций не просто взаимосвязанными, а являются
взаимоусиливающими.
