Враховуючи події сьогодення, поставки озброєння та військової техніки країнами-партнерами та стрімкий її розвиток у повсякденному військовому житті, характер ведення бойових дій проти агресора рф, можемо зробити висновок, що сучасний бій не виключає виникнення між військовослужбовцями, підрозділами (групами) ближнього бою з противником, який може переходити в рукопашну сутичку. Аналіз ведення бойових дій та досвід показав, що більша частина ведення ближніх бойових сутичок в умовах війни ведуться у приміщеннях, населених пунктах, лісистій місцевості, на обмеженій площі, в траншеях тощо. Окрім згаданого, використання рукопашних сутичок можливе у випадках відсутності або втрати особистої зброї та за умов, коли застосування її з будь-яких причин неможливе або недоцільне. Використання засобів рукопашного бою являє собою зброю, яку неможливо бачити, але яка завжди у наявності з військовослужбовцем. Вміння володіти прийомами рукопашного бою за певних ситуацій при зустрічі з противником може стати єдиним засобом та фактором досягнення успішного результату у бою, збереження життя та здоров’я підлеглого особового складу, особистого та товаришам по службі. Актуальним питанням сучасного бою залишається підготовка військовослужбовців та структурних підрозділів в цілому до ведення рукопашного бою у ближньою бою з метою підвищення боєздатності військ. Адже, саме засоби рукопашного бою є ефективним фактором та елементом розвитку та удосконалення фізичної, психологічної та бойової готовності військовослужбовців.
Таким чином, доцільно розробити, обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність впливу програми психологічної підготовленості військовослужбовців до військово-професійної діяльності на основі використання засобів рукопашного бою, яка забезпечить успішне виконання завдань відповідно до займаної посади у процесі ведення ближнього бою.
Given the current events, the supply of weapons and military equipment by partner countries and its rapid development in everyday military life, the nature of combat operations against the Russian aggressor, we can conclude that modern combat does not exclude the occurrence of close combat between military personnel, units (groups) and the enemy, which may turn into hand-to-hand combat. The analysis of combat operations and experience has shown that most close combat engagements in wartime are conducted indoors, in populated areas, in wooded areas, in a limited area, in trenches, etc. In addition to the above, hand-to-hand combat is possible in cases of absence or loss of personal weapons and in conditions where the use of personal weapons is impossible or inappropriate for any reason. The use of hand-to-hand combat means is a weapon that cannot be seen, but is always available to the soldier. The ability to master hand-to-hand combat techniques in certain situations when facing the enemy can be the only means and factor in achieving a successful outcome in combat, preserving the life and health of subordinate personnel, personal and fellow soldiers. The training of military personnel and structural units in general for hand-to-hand combat in close combat in order to increase the combat capability of troops remains an urgent issue in modern combat. After all, hand-to-hand combat is an effective factor and element in the development and improvement of the physical, psychological and combat readiness of military personnel. Thus, it is expedient to develop, substantiate and experimentally test the effectiveness of the program of psychological preparedness of servicemen for military and professional activities based on the use of hand-to-hand combat.
