У дослідженні запропоновано цілісну концепцію еволюції технократизму як соціального явища, висвітлено його генезис, семантичну природу, сутність, зміст і форми: об’єктивовану і суб’єктивовану, а також механізм його самовідтворення засобами освіти. Показано його місце і роль у саморозгортанні суспільства, протистояння технократизму і гуманізму в індустріальній парадигмі розвитку світової спільноти, шляхи гармонізації їх взаємодії в освіті розколотої цивілізації. Доведено, що технонаука формує не тільки новий дискурс, а й породжує новий чинник управління суспільством знань і освітою – ноократію або меритократію, що має бути опанований філософією освіти, оскільки він формує симбіоз науки і освіти (магістратура та PhD), а тому на основі парадигмальної ідеї про визнання особистості фундаментальною цінністю має бути запропонована гуманістична парадигма освіти, що потребує індивідуалізацію форм освіти, розгалуження дистанційної форми навчання, електронну педагогіку, самоосвіту і самовиховання, освіту протягом життя.
В работе исследуется зависимость эволюции системы образования от явления технократизма, что сформировалось за время существования индустриальной цивилизации, а на этапе перехода мирового сообщества к информационной фазе развития направляет развитие образования в мире, исходя из присущих ему принципов. Обосновывается основной концепт роботы – “дискурс технократизма в образовательных концепциях ХХІ столетия”, его сущность и содержание. Разкриты атрибутивные свойства и функциональное влияние технократизма на общество, образование и личность. Проанализированы четыре измерения «дискурса»: языковый (семантичный), философский (категориальный), политический (властный) и методологический (исследовательский или инструментальный). На основе ретроспективного анализа делается вывод о том, как на основе философии науки и философии техники сформировался дискурс технократизма и как он постепенно овладел всеми сторонами жизни современного человека, в том числе и национальными системами образования. Показано, что явление технократизма в своем развитии прошло три этапы: латентный, господствующий, и нисходящий с арены, а центральной в технократических концепциях является идея возможности эффективного функционирование власти, основанной на научной компетенции, существование возможности замены политического субъективированного решения решением рациональным и объективным.
In research the complete concept of the technocratism’s evolution as social phenomenon, is stated its genesis, semantic nature, essence, content and forms: objective, subjective, and also mechanisms of its influence on education and selfreproduction by means of education. It is shown its place and role at self-expansion of a society, opposition to technocratism and humanism in an industrial paradigm of the world’s community development, way of harmonization of their interaction in the education of a split civilization. It is proved, that technoscience forms not only a new discourse, but generates the new factor of management of a society of knowledges and education – noocrathy or meritocrathy, that must be acquired by philosophy of education, as it forms a symbiosis of a science and education (a master department and PhD) and that’s why, on a basis of paradigm’s ideas about a recognition of the person fundamental value can be the offered humanistic paradigm of formation(education) which requires in an individualization of forms of education, a branching of the remote form of training, electronic pedagogic, selfeducation and self-training, education during a life.
